Три товариші. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хіба не так, шановна пані? Молодший із власників фірми «Майєр і син» їздить на «есексі», але мені така машина й задурно не потрібна, тарадайка, та й годі, та ще й червона, аж очі пече…

      Почувши, як засопів Блюменталь, я швиденько повів далі:

      – А оцей колір дуже добре пасує вам, шановна пані, – синій кобальт приглушеного відтінку для блондинки…

      Раптом Блюменталь ошкірився, наче мавпа у тропічному лісі.

      – «Майєр і син» – це здорово, здорово! – аж захлинався він сміхом. – Та ще й оці ваші розпатякування!.. Розпатякування!..

      Глянувши на нього, я не повірив власним очам: він сміявся щиро! Я тієї ж миті натиснув на ту саму педаль:

      – Пане Блюменталь, дозвольте дещо спростувати. Розпатякування перед жінкою – це вже не розпатякування, це – компліменти, що їх у наші жалюгідні часи говорять, на жаль, дедалі рідше. Жінка – це не суцільнометалеві меблі, це – квітка, їй потрібна не ділова розмова, а веселі, як сонце, слова. Краще сказати їй щодня щось приємне, аніж ціле життя працювати на неї, дотримуючись серйозності. Це я вам кажу. Теж по секрету… А я, до речі, не розпатякував, а тільки послався на основний закон фізики: синє добре пасує до білявого.

      – Гарно рикаєш, леве, – сказав Блюменталь, усміхаючись. – Послухайте-но, пане Локамп! Я знаю, що міг би виторгувати ще не менш як тисячу марок…

      Я відступив на крок. «От диявол підступний, – подумав я, – ось той удар, якого я й боявся…» Я вже уявляв собі, як житиму далі непитущим, і глянув на пані Блюменталь очима загнаного ягняти…

      – Але ж, татусю… – мовила вона.

      – Облиш, матусю, – відповів він. – Отже, я міг би, але не зроблю цього. Мені, як людині діловій, було приємно вас послухати – оце робота! Трохи забагато фантазії, а проте… А щодо «Майєра і сина» – то просто здорово. Ваша матінка не єврейка?

      – Ні.

      – Працювали колись у конфекції?

      – Так.

      – От бачите, звідти у вас і цей стиль роботи. А в якій галузі?

      – У душевній, – відповів я, – хотів стати вчителем.

      – Честь і хвала вам, пане Локамп, – сказав Блюменталь, – якщо будете колись без роботи, подзвоніть мені!

      Він виписав чек і дав мені його. Я не вірив власним очам… Гроші наперед! Це ж диво!

      – Пане Блюменталь, – сказав я знічено, – дозвольте мені додати безкоштовно дві кришталеві попільнички й першокласний гумовий килимчик під ноги…

      – Давайте, – погодився Блюменталь, – то й старому Блюменталю хоч раз дістався якийсь подарунок.

      Потім він запросив мене на завтра до них на вечерю. Пані Блюменталь приязно усміхнулася мені.

      – Буде фарширована щука, – лагідно сказала вона.

      – Делікатес! – підтвердив я. – Тоді я завтра ж і машину вам прижену. Зранку ми оформимо папери.

      Ластівкою я полинув до майстерні. Але Ленц із Кестером пішли обідати, й мені довелося погамувати свій тріумф. СКАЧАТЬ