Львів. Вишні. Дощі (збірник). Анна Хома

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ загартуватися, а його жарти – це таке собі щеплення на майбутнє… А може, матуся таки має рацію і йому не варто було одружуватися з Зоряною?..

      Ярослав і сам не помітив, як він слово за слово оповів пані Стефі усю ранкову пригоду, аж до того моменту, який вона вже побачила на власні очі, коли Зоряна вибігла з квартири.

      – І вона тобі навіть не сказала, куди йде? – Пані Стефа акуратно переклала щойно зготовану яєчню на велику тарелю, що її вже встигла прикрасити маленькими помідорчиками «чері» і шматочками тоненько нарізаної вудженини. Вочевидь, той харч придбала невістка, бо мала таку звичку: купляти генномодифіковані та інші шкідливі для здоров’я продукти. – Де у вас тепер кава? Чи це вона мені на зло все тут попереставляла? – укотре розсердилася Зоряниним нововведенням, реагуючи не так на перестановку круп і приправ, як на те, що тепер на кухні сина господарює інша жінка.

      – Ні… не сказала… – трохи розгублено відповів Ярослав.

      – То подзвони їй! Ти маєш знати, де вештається твоя дружина!

      – Не дзвонитиму! – зізнався Нечипоринський під схвальне потакування пані Стефи. – Її мобілка залишилася у спальні, на столику… Я її вимкнув… – завершив удавано буденним голосом.

      У завислій паузі знову почулося глухе, ніби застуджене бухикання сетера з першого поверху. Аби заповнити цю прикру порожнечу в їхній розмові, яка, здавалося, ще мить – і затягне їх у якусь безодню непорозуміння, пані Стефа почала швидко оповідати усі новини, які назбирала за суботній день по будинку. Проте Ярослав якось мляво реагував на всі її спроби розважити його балаканиною і навіть не пожвавився, коли вона докладно, ніби сама там була, оповіла про аварію, у яку потрапили Влачковські з третього поверху на своєму новому «опелі». Врешті пані Нечипоринська згадала, що пан Мільо сидить удома негодований і недоглянутий…

      – Не переймайся! Зараз вона прийде! Їсти захоче і відразу до хати повернеться! От побачиш! – наостанок підбадьорила сина пані Стефа, знову примірявши ситуацію на себе. – Я буду весь час удома! – зачиняючи двері, гукнула углиб синового помешкання. Натякнула, що невідривно вартуватиме біля дверного вічка.

      Минула майже година. Сонце заховалося за ріг будинку і вже не заливало по-літньому щедрим світлом усі три вікна невеличкого помешкання на вулиці Франка, відчуженого, здавалося, від усього світу. Трамваї надворі дзеленчали все рідше, ніби червнева розморена спека впливала на їхній графік, змушуючи охолоджувати залізні тіла десь у затінку. Раптом у передпокої задзеленчав вхідний дзвоник. Його мажорна тональність ураз наповнила Ярослава надією і передчуттям солодкого, аж до завмирання десь на споді, щастя. Це, напевно, повернулася Зоряна. Вже, мабуть, упокорена, бо пересердилася, наганялася містом, а може, й справді зголодніла, як казала мама. Зараз вони швидко зготують обід, а тоді зачиняться на випадок непередбачуваного вторгнення мами і кохатимуться. Це завжди було СКАЧАТЬ