Львів. Вишні. Дощі (збірник). Анна Хома

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ же домофон, іду, бо мене впустили, нє? – Ольга Іванівна не зачинила дверей до лазнички і продовжувала говорити, перекрикуючи шум води.

      – То де Зорянка? – Пані Красько пішла відразу до кухні і відчинила дверцята холодильника. – Е ні! Сюди кошика з морелями не втиснути. Давай якусь миску. А краще – дві, – почала вона командувати зятем, який стояв ні в сих ні в тих, не знаючи, що б його таке краще вигадати, аби пояснити відсутність Зоряни.

      – То де, ти кажеш, Зоряна? – знову звернулася теща до Ярослава, який за весь час ще жодного путнього слова не вимовив. – Невже знову викликали в ту школу танцювальну на підміну? – висловила уголос перше, що спало їй на думку.

      – Так! Викликали… – Ярослав вчепився за тещин здогад, ніби за рятівне коло. – Власне, сама директорка захворіла… Грипує… Попросила підмінити її у цю неділю… – вичавлював із себе малими порціями брехню, ніби пасту з майже порожнього тюбика.

      – Грипує? – звела красиві брови Ольга Іванівна.

      – Так! Тобто ні! У неї ангіна… Кондиціонер, напевно… Знаєте, як буває влітку…

      – Та що ти кажеш! Ви хоч своїм не зловживайте! Бо бачиш, як воно може обернутися, – співчутливо кивала головою теща.

      Ольга Іванівна уникала називати Ярослава по імені, як, власне, і він її, проте ставилася до нього приязно. Іноді Нечипоринському здавалося, що теща цінує його через статки, і навіть закрадалася крамольна думка, у якій і самому собі страшно було зізнатися, що й молодша Красько погодилася стати його дружиною з тієї самої причини. У такі хвилини на душі ставало маркітно і хотілося образити Зоряну, утнути щось таке, аби її красиве личко знову почервоніло від образи.

      Теща всілася на кухні біля вікна точнісінько на те місце, на якому любила сидіти Зоряна, і стала визирати на вулицю. Ярослав згадав, що на обід вони ще вчора придбали заморожені вареники. Зоряна хотіла приготувати до недільного обіду щось «домашнє», ігноруючи лекції пані Стефи про шкідливий вплив напівфабрикатів на синове здоров’я. Нечипоринський хутко дістав пароварку, вийняв із морозилки півкілограмову упаковку вареників і став розкладати їх на металеве сито. Ольга Іванівна байдуже спостерігала за його діями, що знову наштовхнуло Нечипоринського на думку, що перед ним його Зоряна, така, якою вона буде в п’ятдесят років.

      Ярослав подумав, що добре було б ще зробити салат, і став викладати з холодильника огірки, помідори, перець, зелені оливки, дістав пучечок базиліка і пластикове відерце з бринзою. Теща й не думала йому допомагати, натомість завела вже не раз чуту Ярославом пісню про те, що Зорянка багато працює, марніє і губить свій талант за копійки. Нечипоринському вкотре здалося, що теща дивиться на нього з осудом, так, ніби це він сидить на шиї у дружини, мов якийсь трутень, і змушує її тяжко працювати.

      – Нашої Зорянки стільки впливових чоловіків добивалося… Ти гляди її… Бо красива жінка – то така коштовна річ, що потребує відповідного оточення… Розумієш, про що я? – Теща СКАЧАТЬ