наче партія непогана, – торочив сину батько, – на все готове прийдеш. Батьки мають свій бізнес, будеш весь у марципанах. Вони і весілля самі справлять, і квартиру та машину молодятам подарують». Отут Василь і почав показувати характер. Сказав, що ні копійки на весілля від батьків Свєти не візьме. От зі мною в Гайсин і подався. Тим більше, що твій шеф таки незле платив. Я не знаю, чим ви там, крім кави, займалися, але те, що моцно ти його зачепила, дівко, – факт. Він і втік із Гайсина раніше, щоб не передумати женитися. Ех, ліпше б таки передумав. Чого ти його відпустила, га? Може б, тоді й біда пройшла боком. Добре, що тільки розписом те весілля обійшлося. Василь категорично відмовився вінчатися в церкві. Сказав, що Богові обітницю дати не може. Бо для цього треба принаймні поважати свою дружину. Уявляєш? Батьки заспокоювали наречену. Казали – от народиш первістка, і серце чоловіка зм’якне, хіба один так жениться? Та майже всі тепер по зальоту чи по розрахунку віддаються, і нічого… Але після весілля стало ще гірше, бо вся неправда почала лізти наверх. Світлана не була вагітною. Їй справді подобався Василь, і вередлива дитина небідних батьків захотіла собі гарну іграшку. Отримала. Василь оскаженів. Почалися сварки. Рано йшов з дому, пізно приходив. То тривало десь до кінця жовтня. Бо коли привезли у закритій труні зі Сходу однокласника та приятеля Василя, той наче здурів. Записався добровольцем і зник на довгих три місяці. Коли повернувся додому на пару днів, то застукав дружину в ліжку з якимось пройдисвітом. Мовчки зібрав речі і пішов жити до батьків. Квартира належала Свєтці, точніше, її батькам. До машини і ключів, подарованих на весілля, він ні разу так і не торкнувся. Зрештою, посієш вітер, вродить буря… Василь подав на розлучення. Знову повернувся на фронт. Дружина вперто на розлучення не погоджувалася. Щось белькотіла про любов до гроба і що коханий все невірно зрозумів, і до всього… Вона вагітна. Знову? Сестра за тих пару місяців з серцевим нападом двічі в лікарню потрапляла. Дорога родина сімейства крокодилів і син на війні. Цього разу Свєтка справді була вагітна, але точно не від Василя. Він присягався, що після весілля навіть не торкався до неї, потім пішов на війну – і все. І йому ми вірили. Але як це доведеш? Лишень через аналіз на батьківство. Стали чекати народження первістка. Та все вирішилося безболісно і досить швидко. Василь повернувся з війни назавжди, на початку квітня. Без ноги та руки. І кохана дружина сама пішла від нього. Без претензій. Кому каліка потрібен? Ну, добре. Най на протезі нога, бо то лишень стопу задіто, а рука? Каліка. В тридцять літ. Кому, скажи, дівчино, потрібен каліка?
– Мені, – відповіла тихо Оксана. – Тому я тут. Я ж тут…
Вуйко уважно подивився в очі Оксані і прошепотів:
– Ти ж розумієш, що це вже не той самий Василь з його розповідями про Мазоха чи про львівську дефіляду. Це мужчина, якого війна зробила тим, ким він став. Чесним, жорстоким, різким, справедливим…
