Львів. Вишні. Дощі (збірник). Анна Хома

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ невеличкої кав’ярні хтось увімкнув музику на повну гучність, і слова цього хіта наздогнали Ярослава і вразили своєю відвертістю. – Тільки тоді, коли любимо ми, можемо зватись людьми… – Чоловічий голос (про такі зазвичай кажуть «на надриві») добивав інверсією попередньої фрази. Нечипоринський тікав від цих слів, що врізалися у свідомість, мов буравчики, жалили, ніби дикі оси, наздоганяли і падали свинцевим тягарем на плечі. «Бумбокс» співав про кохання, сильне, нетривіальне, таке, яке трапляється раз у житті. Дивно, але Нечипоринський відчував зараз те саме. Ярослав зловив себе на думці, що ніколи не говорив про своє почуття дружині, навіть коли освідчувався – буркнув невиразно: «Ну… той-во… я тебе люблю…» Він не міг вимовити навіть пошепки у власній спальні Зоряні те, що співав іншій чоловік своїй коханій на всю країну.

      – Навіть коли я не я – ти все одно зі мною… бідам усім на зло, коли обоє рябоє… ти моя, що б не було, ось чому я з тобою… – Ярослав біг, мов марафонець, аби лише подалі від цих визнань. Нарешті знайоме перехрестя. Він звернув у свій двір, де знав кожен камінчик, кожне деревце, і який міг би спокійно пройти із зав’язаними очима. Підійшов до дитячої гойдалки, що її встановили нещодавно – до чергових виборів, і хитнув пластикове сидіння. Воно із противним скрипом незмащеного металевого механізму хитнулося і повернулося на своє місце. А люди так не можуть. Вони не повертаються, коли їх відштовхуєш від себе…

      Темні вікна Ярославового помешкання зримо контрастували з усіма трьома освітленими батьківського поруч. Він бачив, як рухався повний силует матері за напівпрозорими фіранками кухні, бачив, як вийшов на балкон батько, ретельно підлив пишну червону сульфінію у подовгастих ящиках над огорожею балкону, постояв трохи над нею замріяно і повернувся до кімнати.

      – Ярчику, ви кудись переїжджаєте? Чи просто їдете на відпочинок? – Пані Галина ледь стримувала свого сетера, який рвався з повідця, принюхуючись до звуків нічного Львова. Сусідка перестріла Ярослава перед дверима під’їзду й загородила йому прохід. Нечипоринський здивовано витріщив очі. Куди він мав переїздити? Який відпочинок?

      – Зоряна щойно винесла велику спортивну сумку… То я собі подумала, що ви речі до машини носите. Десь маєте їхати? – Пані Галина не хотіла вступитися з дороги, не почувши докладно, куди й на скільки їдуть молодята. Проте Нечипоринський повівся геть нечемно. Він не лише не відповів на її запитання, а, ледь не перекинувши, забіг до під’їзду і помчався сходами нагору.

      На кухні було прибрано, хоча, коли вони йшли з тещею три години тому, була гора немитого посуду. Ліжко теж було застелене – зранку Ярослав просто зачинив двері до спальні й не заходив туди більше. Усе було на своїх місцях, по-святковому прибрано, ніби хтось мав прийти в гості й господарям важило продемонструвати зразковий лад в оселі. Лише порожні вішаки у шафі й самотня зубна щітка у прозорій склянці в лазничці свідчили про те, що такий ідеальний порядок був результатом СКАЧАТЬ