Її сукня. Алла Рогашко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ воліла, щоби радше став тією опорою, якої так бракує нині, сильним плечем, на яке можна обіпертися, зрештою тим, хто витягне з цього божевілля! Його очі ніжно голубили її лице. Та ні. Він славний. Він – герой іншого її роману. Однак лише час підтвердить чи заперечить будь-які припущення…

      – З тобою щось трапилось, я це відчуваю. Що, скажи?

      Ну ось. Він уже її відчуває, а вони знайомі лише якихось хвилин п’ятнадцять. Але й вона відчуває його, тож…

      – Твої відчуття тебе не підводять. Трапилось.

      У думках вирáзними слайдами прошмигнули події кількох останніх місяців. Божевільна ідея, що впала на її голову посеред листопадової ночі, перевернула догори дриґом звичний життєвий плин. Власне, якась вища сила керує нею нині, виписуючи її долю її ж руками, з незначними відмінностями, і ніяк зарадити цьому не можна…

      – Ну ж бо, розкажи.

      – Те, що сталося зі мною, двома словами не розповіси. Та й розповідь не для слабкодухих. Ти впевнений, що хочеш це почути, що це потрібно тобі?

      – Я – чоловік, а не гімназистка. Звісно, впевнений! – рукою покликав офіціанта. – Два подвійних еспресо і двісті грамів коньяку, будь ласка.

      – Гаразд, слухай. Я пишу роман. Деякі події, котрі описую в ньому, починають відбуватися зі мною. Це не жіночий роман про кохання…

* * *

      Коли ввійшла на кухню зварити кави, там уже пахло кавою. На плиті стояла турка з паруючим крізь густу пінку напоєм, що ледь не виливався на поверхню.

      «Я зварила тобі каву», – жінка, що стояла спиною до неї, не озираючись, дивилась у вікно. Довге розкішне волосся, що сягало колін, закривало її вузькі плечі.

      Ніла похапцем випила каву, чомусь не відчувши смаку.

      «Мусиш приготувати бельдеме [4] чоловікові. Допоможу тобі», – жінка розвернулась і пильно подивилась на Нілу. На її безпристрасному посірілому обличчі були відсутні будь-які емоції.

      Жінка відійшла од вікна й лиш тоді Ніла помітила поряд з нею крихітного хлопчика, що тримався за поділ її довгої темно-синьої сукні. Його тільце було пухкеньким і ніжно-рожевим; дивно, як він стояв на ногах – мав від сили місяців вісім. Жінка підхопила малюка і всадовила його в казан, що стояв на плиті.

      «Продовжуй тепер сама», – простягнула Нілі дерев’яного ополоника.

      Ніла помішувала і дивилась на безтурботне личко хлопчика. Він усміхнувся їй беззубою усмішкою й схопив рукою ополоник.

      «Чоловіка треба чимось годувати, чи як ти собі думала? Він голодний! Він дуже, дуже голодний!» – знов озвалась жінка, таким же безпристрасним поглядом дивлячись на Нілу, відтак схилила голову – під ногами лежали купки попелу; ступала на них, і її безкровне лице ще більше сіріло. З кожним порухом ніг попіл з долівки зникав, натомість проявляючись сірими плямами на її обличчі й руках.

      Жінка підняла голову. Її лице вмить скам’яніло й почало розсипатися, поволі перетворюючись на суцільну сіру пляму. Вона доторкнулась до нього руками – ще СКАЧАТЬ