Название: Її сукня
Автор: Алла Рогашко
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-617-12-3079-8,978-617-12-3076-7,978-617-12-2474-2
isbn:
Однак чоловік мовчки щезнув за дверима. Йому було так само байдуже до всього.
Денис розгублено відрахував решту й поклав собі в кишеню. Якщо людина так смітить грішми, отже, вони їй не надто потрібні.
…Олександр сів за кермо, зачинив дверцята і якийсь час непорушно дивився на краплі дощу, що струмочками стікали по лобовому склу. Насправді ж не бачив ні дощу, ні струмочків і взагалі нічого довкіл: то був механічний погляд, спрямований кудись углиб свого єства. Ці дні його взагалі ніщо не зачіпало, не хвилювало, навіть алкоголь не діяв – таке враження, наче води напився.
Відтоді, як повернувся з чергового відрядження, спокою не давали думки про того мертвого чоловіка. Олександр пам’ятає його очі, коли брав у нього товар – ту химерну, а на позір звичайну річ… Його очі були скляними, сповненими відчаю і якоїсь тягучої безнадії, мовби чоловік знав, що не житиме.
Мабуть, справді знав. Бо тепер і Олександрові у грудях болісно стискалося в недоброму передчутті. Спершу думав, минеться, проте коли біль став пронизливим і нестерпним, збагнув: щось має статись. Щось недобре.
Мимоволі згадав якийсь фільм, назви вже не пам’ятає, в якому героєві хтось навіював думки, керував ним і вказував, що той має робити. І робив те дуже вправно і професійно, поза його волею, бажанням і взагалі розумінням. Олександр почувався якось надто схоже. Здавалось, у його мізках хтось покопирсався. І це, щонайменше, дивно, бо він геть не належав до типу людей, які піддаються бодай найменшому впливу. Був сильною особистістю, завжди знав, чого хоче, і впевнено досягав наміченої мети; ніколи не спадало на думку, що щось чи, що дивніше, хтось може стати йому на заваді. Та й досі ніхто того не хотів, бо мати справу з Олександром Бондарчуком було завжди приємно – розумний, підприємливий, ввічливий, з жінками – шляхетний, та ще й із почуттям гумору, що дуже важливо у спілкуванні. Міг переконати будь-кого в чому завгодно, але переконував лише в тому, в чому був справді упевнений сам. Бондарчук мав дві рідкісні риси – чесність і порядність. А це не абищо.
Мабуть, тому й перейнявся тим чоловіком. Здавалося б: ну хто він йому такий? Випадковий тимчасовий суб’єкт, котрий поповнив ряди численних непостійних клієнтів. Ну, помер чоловік, з ким не буває? Щодня, щохвилини і щосекунди хтось помирає. Це – невідворотність, неминучість – ба навіть норма! – життєвого плину, як би жахливо те не виглядало, коли хоч на мить про те замислитись. Однак почуття провини тиснуло на його сумління. Може, якби він не відмахнувся від нього тоді, дозволив розповісти те, що той так чомусь хотів, це би його порятувало і чоловік лишився живим? Може, Олександрові вдалось би переконати його в тому, що ніщо не здатне впливати на волю людини, що все в її руках насправді, що… Але який сенс перераховувати всі ці докази й аргументи?! Чоловіка вже нема. Олександр картав себе, наче справді мав провину.
А ще ця жінка. Ця химерна жінка, котра являється йому щоночі в сновидіннях… Їй потрібно від нього дещо. Дещо, що не вимірюється СКАЧАТЬ