Її сукня. Алла Рогашко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що під час перебування на цій межі може зустрічатися хтось іще, ніяк не тлумачилося. Мовляв, усе, що ввижається і чується під час цього стану, – дійсно марення.

      Але… Ніла відчувала, що до неї навідується душа. Душа якоїсь жінки, котрій доконче щось потрібно від Ніли. І якщо спершу була переконана, що та хоче її вбити, то тепер, розібравшись з цим поняттям і збагнувши, що ніякої шкоди під час цього стану не може бути заподіяно, почала мислити в іншому напрямку.

      У тому, що це почалося через роман, не мала сумнівів. Власне, ось іще одне надбання – недописаний роман, котрий щодалі заводив у якісь непролазні хащі жаху. Сюжет розгортався все стрімкіше, напруга наростала, кульмінація ось-ось вибухне фінальним трагічним акордом. Відтак буде поставлено крапку.

      З одного боку, навіть тішилась – подумати лишень, у неї буде її перший роман! Вона дописує книжку! Стільки ентузіазму, стільки відданості й абсолютної віддачі, з якою писала її, не зазнавала ні в роботі, яку любила і якій віддавала всю себе, ні в любові до Славка.

      Що ж до іншого боку… А що чекає на неї, коли зрештою поставить ту фінальну трагічну крапку? Чи зможе спокійно жити далі? Чи не поставить тим фінальну трагічну крапку власному життю? Цього не відала, однак те непокоїло щораз більше.

      Не раз піймала себе на думці, що їй хочеться взяти й одним махом делейтнути [3] цей клятий файл, щоби був їй спокій. Але щось утримувало її. Щось, що сильніше від неї. Мусить його дописати, чого би їй те не вартувало…

      Розділ II

      Старець у чорному зношеному пальті сидів поблизу тролейбусної зупинки на складених шматках картону й вистукував по днищу старого відра якісь ритмічні мотиви, в такт киваючи головою. Пасма посивілого волосся спадали до плечей; зовсім біла, до грудей, борода мала розкішний вигляд. Сидів там щовечора. Біля його ніг лежав майже порожній потертий капелюх – зрідка хтось звертав на нього увагу чи підходив, аби кинути милостиню.

      Ніла теж не завжди підходила, хоча хотіла майже щоразу. Стояла на зупинці й стежила за ним. Лице старого видавалося просвітленим – мовби знав щось таке, чого не знають усі ці люди, що безперестанку поспішно снували повз нього у якихось важливих для них справах. У постаті його було щось віддалено інтелігентне. А ще – тонкий, майже невловимий натяк на причетність до чогось позаземного.

      Коли Ніла наближалась до нього та клала в капелюх п’ять гривень, він миттєво виринав зі свого світу й пильно дивився на неї.

      – Як тебе звуть? – одного разу спитав, щоправда, так, начеб уже знав відповідь.

      – Ніла… – розгублено відповіла й поспішно відійшла до зупинки.

      – Я молитимусь за тебе, Ніло! – стиха кинув їй навздогін.

      Щоразу спинялась, поволі розверталась і знов дивилась на нього – вже зануреного у власний світ дивних ритмів, що відбивав пальцями по днищу старого відра.

      – Химерний суб’єкт… – якось почула поряд із собою.

СКАЧАТЬ