гучнішав. Гей, гей, хто спустив тебе з прив’язі. О-о-о-о, ну це ти дарм… БА-БА-БА-БА-А-А-А-А, пролунав азбукою Морзе дзвінок. Анхель крутнувся й вийшов з кімнати, і тиша зависла в повітрі так само легко, як і почалася, коли всі відчули, що прийшов Ґоґет, і замовкли, чекаючи, коли він завалить у двері. І він завалив. Гей, пацани, що тут у вас? Привіт, пупс. Давай п’ять, дружбан, – ляп. Ти підігрітий, пупс? Чорд, чи я підігрітий? А що ж я тут, у біса, роблю, милуюся пейзажами? Ага, тут скоріше натюрморт. У мене для вас є неземна дурня, пацани. Просто бомба, прямо від гіталійців. Усі витягли гроші, а Ґоґет поклав героїн на стіл і зібрав їх. Вмажмо, народ. Усі вийшли з кабінету й розійшлися по тьмяно освітленій холодильній кімнаті, потяглися руками до шпарин, западин, під плитку на підлозі, за устаткування, за незакріплену цеглину по свої апарати. Хай скільки наборів у них було приховано по місту, а всі мали один у морзі округу Бронкс. Вони повернулися в кабінет, наповнили паперові стаканчики водою і кожен зайняв собі маленьку ділянку підлоги. Радіо й досі грало, але всі були такі напружені й зосереджені, що ніхто не чув музики й не помічав нічого, крім власної ложки, в яку обережно всипав героїн, потім додавав води й підігрівав, поки порошок не розчиниться, а тоді затягав рідину крізь ватку в ложці у шприц, а відтак перетягувався. Кожен знав, що в кімнаті не один, але не звертав жодної уваги на те, що коїлося навколо. Коли улюблена вена була готова, в неї встромляли голку й дивились, як з’являється в шприці перша бульбашка крові, що потім пульсує крізь товщу рідини й пробивається на поверхню, прикипали до неї очима, відчуття були свідомі тільки того, що вони добре втрапили голкою і що животи скручуються від очікування, і вони тиснули на шприц і вганяли дурню у вену, і чекали першої хвилі, а тоді знов давали шприцу наповнитися кров’ю, а тоді знову вганяли її всередину, і так ще раз, а тоді відкидали весла і їх накривало, вони відчували піт, що точиться зі шкіри, а тоді наповнювали шприци водою й залишали їх відстоятися в повному стаканчику, а самі притулялися до стіни й запалювали цигарку, рухи повільні, очі напівзаплющені, всередині все тихеньке й розслаблене; повітря чисте, життя вільне від усіх турбот; мова повільніша й тихіша. Гаррі почав колупатися в носі. Ну, народ, це справді було щось із чимось. Ґоґете, друзяко, ти класний чувак. Точно такий я і є, чорт тебе візьми. Ви бачили непутящих, тепер дивіться на найкращих. Сміх і регіт були тихенькі, повільні й, о-о-о-о, такі гладенькі. Гей, пацан, ану витягни мені звідти здорову рибину. Правий мізинець Гаррі й досі сидів глибоко в носі, його брови зійшлися від глибочезного зосередження, і він тягнувся до незримої мети, все його єство було охоплене чуттєвою насолодою пошуку, а тоді майже оргазмічним задоволенням від знахідки, твердої субстанції, яку треба підколупнути й відшкребти від підсохлих стінок нігтем, а тоді обережно витягти з темряви печери на лагідне блакитне світло, щоб смачно розкатати між пучками. Звук власного голосу тішив його вуха і відображав його внутрішній спокій і задоволення.
СКАЧАТЬ
