Реквієм по мрії. Г’юберт Селбі-молодший

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ НЕ МОЖЕШ ЗДОХНУТИ, ЯК МУЖИК, КУРВИН ТИ ГІМНЯНИЙ СИНУ, будь ласка, Тоні, будь ласка… не стріляй, не… ЗАМОВКНИ, ПАДЛО, і обличчя Тоні аж випнулося від зневаги, коли він скривився, глянув телевізорові просто у вічі й сказав зловісним тихим голосом, вдавися, і вистрілив останньою кулею в тремтяче тіло телевізора, що й досі благав його, і воно легенько здригнулося від добивання, і остання іскра впала на обсмалений клапоть підлоги, зашипіла й загасла навіки, а від неї піднялося останнє пасемце диму, що вкрутилося в повітря і змішалося з димом від травички, гашишу, цигарок, із запахом амілки, а тоді подалося на пошуки свободи, до якоїсь із різноманітних і численних щілин і тріщин, щоб крізь них вилетіти геть і розвіятися в атмосфері. Тоні запхнув пістолет за пояс, я казав тобі не гратися зі мною, і він знову знизав плечима, Тоні Болз нікому не дозволить срати собі на голову, чув? І він приєднався до інших, узяв простягнуту баночку амілки й вдихнув її, і впав зі сміхом на підлогу, хтось через сміх видав молитву за померлих, а Гаррі з Меріон затиснули між собою ще одну баночку, і їхні тіла продовжували втиратися одне в одне, а вони сміялись і притискалися одне до одного, мов друга шкіра, а музика кружляла собі серед диму й сміху, проникала крізь вуха, голови й думки і виходила назовні без змін і спотворень, і всім було добре, пацан, дуже добре, наче вони щойно прочитали убивчий реп або вибралися на вершину Евересту, пролетіли кілька хвилин у вільному падінні чи навчилися ширяти в небі, як пташки, так, вони злітали й трималися на повітряних потоках, як птахи, як велика така пташина, пацан… так… наче раптом усі їхні прив’язі впали на землю, наче раптом вони стали вільні… вільні… вільні…

      Сара Ґолдфарб сиділа в телекріслі, фарбувала нігті й дивилася телевізор. Тривала й наполеглива попередня підготовка тепер дозволяла їй робити за телевізором будь-що й отримувати всю насолоду від перегляду, не пропускаючи ані слова чи жесту. Можливо, їй ще було куди рости, може, вона й мазнула десь пальця лаком, і ліг той лак трохи нерівно, але хто ж це помітить? З метрової відстані результат був схожий на професійний манікюр. А якщо й ні, то яка різниця? Для кого їй розмальовувати нігті? Хіба вона мала когось, щоб треба було переживати, ану ж він побачить, що її нігті не бездоганні? Або її шиття, прасування, прибирання? Хай за що вона бралася, їй вдавалося робити це, тримаючи півтора ока на екрані, і день, а за ним і життя, минали собі доволі стерпно. Вона витягла перед собою руку й глянула на нігті, не забуваючи крізь пальці стежити за екраном. Вона роздивлялася пальці й тішилася оптичною ілюзією, коли здавалося, що пальці натицяні густо-густо і що вона дивиться прямо крізь них. Вона всміхнулася й оглянула другу руку. Який гарний червоний. Розкішно. Так личить до сукні. Скинути кілька фунтів, і сукня сяде, як нова. Коли вона поворухнулася, верх сукні почав спадати, і вона стягнула краї на спині й притулилася до спинки, щоб сукня знову не сповзла. Сара обожнювала цю червону сукню. Вона, певно, зможе скинути ті кілька фунтів. СКАЧАТЬ