у її квартиру й чи не збирається гахнути її по голові, напружила вуха, але нічого не почула, тож багато секунд просто сиділа нерухомо й ледве дихала, а тоді зірвала з себе покривала й кинулась у вітальню, упевнено пройшовши в темряві до столика з шоколадкою, й вихопила її з коробки, а тоді ніби божа рука піднесла цукерку їй до рота, і Сара мало не зомліла, коли перший наступ аромату узяв її мозок штурмом, і вона осіла на телекрісло й слухала, як її зуби трощать соковиту вишню в молочному шоколаді, а тоді, хитаючись, повернулася до ліжка. Наступного дня вона прокинулася рано і сіла на ліжку в м’якому розсіяному світлі, намагаючись щось пригадати. Вона неясно розуміла, що щось сталося, і вирішила, що то був сон, але хоч як вона силкувалася, а пригадати той сон не могла. Сара посовала ногами по підлозі, а тоді потерла скроні, але сон усе одно не згадався. Вона багато секунд стукала себе по голові кісточками пальців, щоб розворушити пам’ять, але… марно. Підвівшись, вона бездумно побрела до вітальні замість ванної, увімкнула телевізор і раптом оговталася, коли стала над телекріслом і глянула на порожню коробку від цукерок. Вона дивилася на неї не одну довгу мить, а тоді пригадала сон, повалилася на своє крісло і легенько затремтіла, коли повністю усвідомила, що з’їла соковиту вишеньку в шоколаді вночі й навіть не запам’ятала цього. Вона спробувала пригадати, як кусала її, як відчувала вишневий сік, що поволі виточився на язик, але її пам’ять, як і рот, були порожні. Вона мало не заплакала, коли пригадала, як боролася, щоб розтягнути коробку шоколадних цукерок на два дні, чого раніше в неї ніколи не виходило і що було вдвічі довше, ніж будь-коли, і як вона збиралася залишити останню на ранок, щоб можна було сказати, буцім минуло аж три дні, а тепер її не стало, і Сара навіть не могла згадати, як її з’їла. То був похмурий день у житті Сари Ґолдфарб. Вона ніколи більше такого не допускала, ніколи не намагалася легковажно залишити щось на потім чи на наступний день. Завтра саме про себе подбає. Господь дає нам по одному дню за раз, тож Сара їла цукерки за один день і пам’ятала, як це робила. Вона усміхнулася вродливому ведучому, потягнулася рукою й обережно витягла останню цукерку, соковиту вишню в молочному шоколаді, і поклала її в рот, і зітхнула, коли провела по ній язиком і зубами, відчула кольки нетерплячки в усьому тілі й нетугий вузол у шлунку, а тоді вже не могла далі боротися й загородила зуби в розім’яклу шоколадну оболонку, і натисла трохи сильніше, смаки шоколаду й вишневого соку билися в її роті, а тоді оболонка розійшлася, як води Червоного моря, і полонена вишня випливла на свободу, а Сара Ґолдфарб перекотила її в роті разом з усіма рідинами й смаками, яким вона дозволила повільно підтекти до горла, що вже аж сіпалося, а тоді куснула вишеньку і закотила очі, але недалеко, щоб не пропустити ані секунди дії на екрані. Вона облизала пальці й по черзі витягла перед собою руки, щоб оглянути вишнево-червоний лак, а тоді подивилася крізь розчепірені пальці на екран, а тоді обійняла себе, коли побачила,
СКАЧАТЬ
