Ті, що співають у терні. Коллін Мак-Каллоу

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ власне життя далеко від неї та Дрогеди. Вона надто добре знала свого сина й вірила, що одне мовлене нею слово зможе його повернути. Тому Фіона вирішила, що ніколи не промовить це слово. Ніколи. Хоч як довго тягнутимуться дні, сповнені гіркоти життєвої поразки, вона зноситиме це мовчки. Педді не був чоловіком її мрій, але не було для неї на землі чоловіка кращого за Педді. Фіона належала до людей з емоціями такими сильними, навіть нестерпними, що заважають жити, і життя дало їй гіркий урок. Майже двадцять п’ять років намагалася вона затоптати й винищити у своїй душі сильні емоції й переконати себе, що насамкінець її впертість таки візьме гору.

      Життя тривало, підкоряючись нескінченному бігу по колу, притаманному цим краям; наступного літа прийшли дощі, не мусонні, а те, що від них лишилося. Вони наповнили струмок і баки, напоїли спрагле коріння трави і перетворили на губку всюдисущу пилюку. Мало не плачучи від радощів, чоловіки зайнялися сезонними роботами, заспокоєні тим, що тепер їм не доведеться розвозити вівцям корм. Трава протрималася достатньо довго, а потім її змінить соковитіша зелень чагарників. Але так було не на всіх фермах навколо Джилі. Кількість худоби на фермі повністю залежала від її розпорядника. Для свого розміру Дрогеда мала небагато худоби, і це означало, що трави тут вдосталь.

      Ягніння та наступні метушливі тижні були найважчими в календарі вівчаря. Кожне народжене ягня треба було спіймати, зав’язати йому «бубликом» хвоста, залишити на вусі помітку і, якщо це був баранець не для розплоду, – каструвати. То була брудна жахлива робота, від якої вони геть просякали кров’ю, бо був лише один спосіб впоратися з тисячами баранців у дуже стислий термін: затиснути яєчка між пальцями, відкусити їх і виплюнути на землю. Скручені жерстяними смужками хвости баранчиків та овець, не маючи змоги рости, поступово втрачали потрібний для їхнього розвитку притік крові, набрякали, а потім всихали й відпадали.

      Це були найкращі у світі вовняні вівці, вирощувані у масштабах, немислимих для інших країн, до того ж із залученням мінімальної кількості робочої сили. Все тут спрямовувалося на бездоганно організоване виробництво бездоганної вовни. Доводилося займатися «чикриженням»; річ у тім, що шерсть довкола задньої частини вівці ставала смердючою від екскрементів, там заводилися мухи, вона чорніла і злипалася в так звані кізяки. Цю частину тіла вівці слід було коротко підстригати, або ж «чикрижити». То була неважка стригальська робота, але дуже неприємна, бо доводилося мати справу зі смердючими екскрементами та мухами, але оплачувалася вона за вищими розцінками. А ще було так зване купання: тисячі й тисячі овець, які безперервно мекали й стрибали, треба було зігнати докупи за допомогою псів, а потім прогнати крізь лабіринт кошар із заповненими фенілом ямами, щоб позбавити тварин від кліщів та паразитів. Завершальною процедурою було вливання ліків: величезними шприцами у горлянки тваринам заливалися протиглисні препарати.

      Роботи з вівцями ніколи СКАЧАТЬ