Ті, що співають у терні. Коллін Мак-Каллоу
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Ті, що співають у терні - Коллін Мак-Каллоу страница 55

Название: Ті, що співають у терні

Автор: Коллін Мак-Каллоу

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Современные любовные романы

Серия:

isbn: 978-617-12-3224-2, 978-617-12-3223-5, 978-617-12-2466-7, 978-0-380-01817-8

isbn:

СКАЧАТЬ мазі для коней до пахучого мила, несхожого на ті тверді, як камінь, бруски, що їх виготовляла в пральні Фіона з жиру та каустичної соди; була при ньому й лавандова вода, і одеколон, і пудри, і креми для висохлої на сонці шкіри обличчя. Декотрі речі можна було купити лише у цього комівояжера – наприклад, його фірмову мазь, набагато кращу за ту, що продавали в аптеках чи виготовляли за рецептом лікаря. Ця мазь могла загоювати все – від рани на боці в собаки до порізу чи садна на шкірі в людини. У кожній кухні, до якої він заходив, скупчувалися жінки, нетерпляче чекаючи, поки він розчахне свою велику валізу з товарами.

      Були й інші комівояжери, що приїздили не так часто, як чоловік із фірми «Воткінс», але не менш бажані; вони привозили з собою все, що тільки можна – від цигарок машинної набивки та чудернацьких люльок до рулонів матерії, інколи вони навіть доставляли звабливу спідню білизну та вишукано мережовані підштаники. А жінки з глушини – вони ж були такі спраглі! Бо бували в найближчому місті хіба що раз чи два на рік, не кажучи вже про розкішні крамниці Сіднея з їхніми модними товарами та жіночими прикрасами, здебільшого якимись одороблами.

      Здавалося, в житті лишилися тільки мухи та пилюка. Довгий час не було ані краплини дощу, який прибив би пил та втопив мух; бо що менше дощу, то більше пилу та мух.

      З кожної стелі звисали, ліниво обертаючись, спіральні равлики липкого паперу від мух, почорнілого від їхніх тілець, прилиплих упродовж дня. Нічого не можна було і на мить лишити непокритим, бо воно відразу ж перетворювалося на місце для мушиної оргії чи на їхній цвинтар; маленькі цятки мушиного лайна всипали меблі, стіни та календар, придбаний в універмазі Джилленбоуна.

      А що вже казати про пилюку! Не було порятунку від цього дрібнесенького пороху, який проникав до щільно закритих ящиків, валіз та каструль, враз робив матовою блискучу поверхню щойно вимитого волосся, а шкіру – шорсткою… Це порохно ховалося в складках одягу та штор, залишало плівку на поверхні сполірованих столів і з’являлося на ній знову, щойно його витирали ганчіркою. На долівці пил лежав товстим шаром, нанесений підошвами недбало витертих черевиків і чобіт або занесений сухим гарячим вітром у розчинені двері та вікна; Фіоні довелося прибрати з вітальні перські килими і попросити Стюарта прибити цвяхами лінолеум, якось принагідно куплений у крамниці Джилі.

      Долівку кухні, де бувало найбільше людей, вичовгали ногами та вишкрябали дротяною шваброю й лужним милом так ретельно, що вона своїм кольором нагадувала обсмоктані кістки. Фіона та Меґґі часто посипали підлогу тирсою, яку Стюарт приносив зі стосу дров, кропили цю тирсу дорогоцінною водою, а потім вимітали вологу масу з різким ароматом у двері на веранду, а з веранди виносили на город, щоб вона перегнивала і перетворювалася на гумус.

      Та ніщо не допомагало надовго позбутися пилюки, а через деякий час струмок у ярку перетворився на мілку ковбань, із якої вже не накачаєш воду для кухні та ванни. Стюарт поїхав на СКАЧАТЬ