Ті, що співають у терні. Коллін Мак-Каллоу

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пародіюючи позу священика, що вислухує сповідь; він прикрив рукою обличчя від її очей, підставив своє елегантне, немов точене, вухо і приготувався до найгіршого.

      – Це триває шостий місяць, отче. У мене страшенно болить живіт, але це не схоже на розлиття жовчі, а ще… Отче, з моїх сідниць виливається стільки крові!

      Він мимовільно відсахнувся, чого з ним ніколи не траплялося у сповідальній кабінці, й ошелешено витріщився на пониклу від сорому голову дівчини. Скільки емоцій збурилося в його душі! Він не відразу зміг опанувати себе. Отець Ральф відчув приємне, але суперечливе полегшення: з одного боку він так розлютився на Фіону, що готовий був її вбити, а з іншого – його пронизала повага до маленької дівчини, яка так довго страждала і так добре трималася; а ще він відчув невимовну всеохоплювану збентеженість та розгубленість.

      Річ у тім, що він теж був заручником свого часу та його звичаїв, як і Меґґі. У кожному місті, де йому довелося служити, від Дубліна до Джилленбоуна, легковажні дівчата й повії навмисне приходили до сповідальної кабінки, щоби пошепки сповіщати йому свої фантазії як реальні події, переймаючись лише однією гранню його особистості – чоловічим началом і не бажаючи зізнатися самим собі, що здатність це начало розбудити за межами їхніх можливостей. Вони стиха бурмотіли про те, як чоловіки проникали в кожен їхній отвір, про сороміцькі заборонені ігри з іншими дівчатами, про хтивість і подружню зраду, а кілька дівчат із надзвичайно розвиненою уявою навіть розповідали про свої статеві стосунки зі священиками. Він незворушно вислуховував ці розповіді, відчуваючи лише огиду й презирство, бо після суворої дисципліни семінарії подібні спокуси чоловікові його покликання й типу витримати було надзвичайно просто. Але ті дівчата ніколи-ніколи не розповідали йому про оту таємничу властивість їхнього організму.

      Хоч як він намагався, але не зміг стримати палючого припливу збентеження та ніяковості, що розлився по всьому його тілу; прикривши рукою скорчене гримасою обличчя й відвернувшись убік, отець Ральф де Брікассар чи не вперше в житті переживав приниження від того, що його обличчя спалахнуло сором’язливим рум’янцем.

      Але він прийшов, щоб допомагати, а не червоніти. Переконавшись, що рум’янець минув, отець Ральф рвучко підвівся, підняв Меґґі й посадовив її на пласке мармурове підніжжя пам’ятника – тепер їхні обличчя опинилися на одному рівні.

      – Поглянь на мене, Меґґі. Ні, ти поглянь на мене!

      Вона підняла на нього переполохані очі – і побачила, що він усміхається. І враз її душа сповнилася радістю. Якби вона й справді помирала, то священик так не всміхався б; вона добре знала, як багато значила для нього, бо він ніколи цього не приховував.

      – Меґґі, ти не помираєш, і ніякого раку в тебе немає. Не мені розповідати тобі, в чім річ, та я краще розповім. Твоя мати мала розповісти тобі про це ще кілька років тому, приготувати тебе до цього, а чому вона це не зробила – поза межами мого розуміння.

      Поглянувши на незбагненно-незворушного ангела вгорі, отець Ральф розсміявся СКАЧАТЬ