Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      Це ж – своєрідний алкоголь, чефір.

      Є насолода хвороблива – йти по грані,

      Пройтись по гострім лезу бритви,

      Раз, два, а потім іншого й не треба,

      Все інше вже стає буденним, нецікавим,

      Затягує у цей бездонний вир —

      І лише інколи ось так світліє,

      Тоді знов кидаєшся в авантюри.

      Об заклад я побився з хлопцями —

      Помру, а все ж дістануся до вас.

      Бо в мене на свободі

      Синок росте, тож втік я перш до нього.

      І вже я був у нього, вже зустрівся.

      А після нього – вже до вас дорога,

      Дорога задля сина, для дитини.

      А скільки йому? И де він?

      Йому десятий рочок. В третім класі.

      Так от. Щоб по порядку. Тож тепер

      Про найстрашніше. Ви мені повірте!

      Це найлихіше у моїм житті.

      Це ж бо не те, що ваш школяр

      За пташку пережив, чи за шпаргалку.

      Я їх просив: не убивайте, хлопці!

      Я відмовляв їх – не послухали.

      Таки його убили по-звірячому.

      А потім убивця сам того не витримав —

      Наклав на себе руки. На суді

      Я приголомшений був, все мовчав.

      Все інші говорили – все на мене.

      Усі вони давно уже на волі,

      Попереду у мене ж – ціла прірва!

      Даруйте, добрий вечір, Вчителю!

      Ви знаєте, хто це такий?

      Це мій знайомий – Бляшкевич.

      Він вже тікає п’ятий раз.

      Він батька убивав і вбив

      Учителя – пенсіонера, нумізмата.

      Все через гроші…

      Уперше чую, щоб учителя

      Вбивали через гроші. Це так?

      От бачите, який я!

      Зверху наче правда, та нема

      Тієї правди всередині. Годі!

      Беріть мене. Я вже готовий!

      І ще найголовніше. Ось адреса.

      Ось фото. Це дружина. Це синок.

      Дружина вже готова, дайте згоду,

      Щоб син мій вчився тут, у Павлищанах,

      У вашій школі. А то вже біда!

      Безбатченко він. Забіяка лютий.

      Всіх колошматить – Мухамед Алі!

      Боюсь, щоб не зломився хлопчик,

      Вірніше, щоб на звірстві не застиг.

      Ви розумієте?

      Ви напишіть мені. А я

      Даю вам слово забрати сина.

      І обіцяю вам достоту,

      Як ви мені розповідали,

      Все написати у Верховну Раду.

      Ні, не за тим я прошкував до вас,

      За чим – сказав! На цьому досить.

      Спасибі, що не погребували

      Моїм високим товариством,

      Тож пробувайте у здоров’ї, Вчителю!

      Прощавайте!