Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      А я дробовку зарядив не сіллю.

      Тож на жакан на вовчий не підлазь!

      Ви хто такий, питаю? Вам чого?

      А з вами оце хто? Хай вийде!

      Я прошу вас.

      Нема йому чого виходити. Це – друг мій.

      А ви – брутальний, грубий чоловік.

      Оце мені так варто було мучитись,

      Щоб ви мене ошпарили словами.

      Ви, ви, сам Вчитель.

      Та знаєте, я скільки поїздів міняв,

      Аби до вас дістатись.

      Я півкраїни од Архангельська

      Проїхав, аби вас уздріти.

      Так, в’язень я. Що витріщили очі?

      Це хто такий? Я прошу – нас лишіть.

      У мене пильна справа є до Вчителя.

      Сидіть, я прошу, Вальтере. А ви кажіть.

      Це – вчитель теж. І вчителеві – можна.

      Ми слухаємо вас.

      Я – Савка Бляха. Я – в’язень.

      І втік до вас, як вже тікав не раз,

      Та все мене ловили там, то тут,

      А цього разу врешті пощастило.

      Ви знаєте, мені п’ять літ добавлять

      За оцю втечу, та не міг дозволити

      Собі я з вами не зустрітись.

      З кумедними замашками в’язень?

      Чого тікали? І за віщо сіли?

      Чого тікав – то ясно. Сів за віщо?

      То вже складніша і лихіша штука.

      Та ви гадаєте – чого сюди принесло

      Аж з-під Архангельська? До вас

      Чистенькі їдуть більше, ті, облизані,

      А тут таврованець приперся – та ще як!

      Та це все кусанина – більш себе.

      Отож розповідатиму, бо чую, чую вже

      В своїх слідах вівчарок запах.

      Отож – коротше, хоч коротше – довше.

      Я віддавна схиляюсь перед вами.

      Здивовані? Я прочитав у «Комсомолці»

      «Бачити себе», не прочитав, а декілька

      Разів буквально пив запоєм.

      Та й іншим в’язням вголос теж читав.

      Я вражений був тонкістю очей

      І серця вашого – для інших недосяжна

      Оця кмітливість у розгадуванні

      Усіх відтінків людської душі.

      Розумнішого і повчальнішого я

      Не зустрічав нічого.

      Я бережу ці витинки. І от якось

      Мене осяяло – я стільки вже тікав,

      І, думаю, ще раз втечу

      Й дістануся до Вчителя,

      І розповім йому про себе, і подякую

      Йому за те, що він дітей шанує,

      Щоб не були вони такі нещасні,

      Щоб все життя не мучились вони,

      Як я катуюсь, – я всього лиш жертва

      Потворного й гидкого виховання.

      Писав СКАЧАТЬ