Культурология. Дмитро Донцов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в кожнім окремім випадку суворо каралося…

      Це була жорстокість, але ось така, наприклад, як у героїв Джека Лондона, коли в снігових пустинях Аляски злодія з кусником хліба і сірниками викидали геть з табору в обійми білої смерті. Жорстоке відношення до людини? Так, але яке чуле, яке дбайливе, яке турботне відношення до людей, до збірноти, яка – як і у випадку запорожців на чайках – таки вартніша була від одного злодія чи п’яниці…

      І таких прикладів можна зібрати більше. Того потурання приваті, тої бачності на «своїх» і «рідних», того занедбання справи в ім’я так званої гуманності, тої толеранції до вибриків і злочинів «заслужених», що паношаться у всіляких гуртах теперішньої інтелігенції, не знав той суворий вік. Вручаючи булаву гетьманську Юрасеві, синові своєму, Богдан Хмельницький на смертнім ложі говорив: «анафемі віддаю того, хто зведе його з правдивого шляху і зробить притчею во язиціх, і посміхом межи людей. Віддаю і самого його, коли він піде шляхом строптивим і віддалиться від правості, честі і християнської чесноти». Для моєї цілі зовсім не має значення, чи ці слова сказав старий гетьман. Досить того, що історик вложив їх йому в уста, що була це їх мораль, отже мораль провідної верстви тої доби. І якою ж відмінною від моралі провідної верстви нашої лібералістичної інтелігенції!

      Відомо, що, переймаючи булаву, промовляв Виговський: «ця булава – доброму на ласку, лихому на кару. Потурати ж у війську я нікому не буду, коли ви мене вибрали, бо Військо Запорозьке без страху пробути не може». Якою дикою мусить звучати ця промова, наприклад, для уха вірного драгоманівця, що не любить подібного «деспотизму» і стоїть за «свободу» кожної одиниці в збірноті і кожної громади в ній, за «свободу» вибирати собі по вподобі той чи інший національний зв’язок-колектив! Як дико мусить звучати та сувора мова демократичним «провідникам», які саме на потуранні лихим і на дрібних інтригах основують своє «провідництво»…

      Коли той самий Юрась привів свою вітчизну до руїни, ось що писали йому запорожці в обороні «милої отчизни нашої»: «Кров братії нашея через твоє беззаконноє, Богу немилоє, междуусобиє пролитая… вопієт до Бога на отмщениє твоє», і заповідають автори листа: «ми вскорі до тебе прийдем і не тільки дому твоєго стіни розметаєм, яко ґвалтовника і разорителя отчизни нашея, але й душі твоєї жити в тобі не оставимо». Що під тим листом стояв підпис: «тебі зичливі приятелі», це Юрася з пантелику не збило. Він розумівся на жартах запорозьких і, не гаючи часу, отримавши цього зичливого листа, зараз постригся в ченці…

      Як добре, що наші предки так дбали про душу своїх заблудлих ближніх! Яким широким руслом плило тоді життя! Як широко дихають груди, коли розгортаєш сторінки старих літописів, з такою архаїчною формою, але такою модерною змістом мовою, порівнюючи з сухітничим патяканням сучасних гуманітаристів.

      Другий гетьман у своїм універсалі накликає своїх: перекинчиків, «отродков і отщепенців наших, для СКАЧАТЬ