Земля людей (збірник). Антуан де Сент-Екзюпері

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Касабланці, в Дакарі чи Буенос-Айресі, відновлюється розмова, перервана кілька років тому, і приятелі згадують минуле. А тоді, знову розлука. Земля водночас і пустельна, і багата. Багата на таємні, приховані сади приязні, до яких нелегко буває потрапити, але до яких – не сьогодні, то завтра – нас неодмінно приводить наша професія. Нехай життя відриває нас від товаришів і не дозволяє нам багато про них думати, та, однаково, десь вони є – невідомо, де саме – вони є, мовчазні й забуті, але завжди такі вірні! І якщо наші дороги сходяться, вони щиро радіють, весело штурхаючи нас у плече! А чекати, ясна річ, нам не звикати…

      Та ж, рано чи пізно, дізнаєшся, що на дзвінкий сміх одного з товаришів чекати не випадає, що цей таємний сад замкнено назавжди. Отоді настає правдива жалоба, в якій не стільки розпуки, скільки гіркоти.

      Ніхто і ніщо, насправді, не заступить загиблого товариша. Старих друзів не набувають на власний розсуд. Немає скарбу, ціннішого за спільні спогади, спільно пережиті важкі випробування, за суперечки і примирення, душевні поривання. Така дружба не відбудовується. Саджаючи дуба, наївно мріяти, що незабаром сидітимеш під ним у затінку.

      Таке влаштоване життя. Спершу ми багатшаємо, бо роками саджали дерева, але згодом невблаганний час починає викорчовувати наші насадження. Одна по одній зникають тіні від могутніх дубів, відходять наші приятелі. І до жалоби за ними додається жаль з власного старіння.

      Цього навчили нас Мермоз та інші наші товариші. Велич професії, передовсім, полягає, можливо, в тому, що вона єднає людей: немає у світі нічого розкішнішого за міжлюдські стосунки.

      Працюючи лише задля матеріального достатку, ми самі собі муруємо в’язницю. Ми замикаємо себе на самотинне ув’язнення, разом зі своїми статками, що є тільки порохом, задля якого не варто жити.

      Я відшукую серед своїх спогадів найяскравіші і в кінцевому балансі маю такі щасливі години, які не спромігся б набути за жодні багатства. За гроші не купиш дружбу Мермоза, товариша, з яким навіки зв’язали нас спільно пережиті випробування.

      За гроші не купиш цей нічний політ серед сотень тисяч зірок, цей одвічний спокій, це кількагодинне відчуття, що ти пан над панами.

      За гроші не купиш нове обличчя світу, що відкривається тобі по важкому перельоті: ці дерева, квіти, жінки, усмішки, оновлені свіжими барвами, суголосний хор дрібничок, якими обдаровує нас життя на зорі.

      Також за гроші не купиш ту ніч незгоди, яка зараз пригадалась мені.

      Ми, три екіпажі компанії Аеропосталь, застрягли надвечір на узбережжі Ріо-де-Оро. Мого товариша Ріґеля затримала проблема з кермом; другий товариш, Бурґа сів, щоб забрати екіпаж Ріґеля, однак його літак теж прикувало до землі незначне пошкодження. Нарешті, коли вже споночіло, коло них приземлився я, щоб допомогти з ремонтом. Ми вирішили дочекатися ранку, щоб разом полагодити літак Бурґа.

      Рік тому на цьому ж таки місці зазнали аварії наші товариші Ґурп та Ерабль, і їх забили СКАЧАТЬ