Твоя перша остання брехня. Гарлан Кобен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з Алексою додому, попередньо оглянувши територію, звичний, природний жест – продивитись усе довкола, вишукуючи, що не на своєму місці. І тоді вона побачила в дзеркалі заднього огляду червоний «Buick Verano».

      Поки що машина не видавалася підозрілою. Вона проїхала лише милю, проте бачила це авто, коли виїжджала з місця паркування біля футбольного поля. Може, це нічого не означає. Шейн говорив про шосте відчуття в солдатів, це коли ти якимось чином просто знаєш. Маячня. Майя купилася на забобон, аж поки вони не отримали жахливе підтвердження його неправдивості.

      – Тітко Майє?

      Це була Алекса.

      – Що таке, люба?

      – Дякую тобі, що прийшла на гру.

      – Було цікаво. Ти чудово грала.

      – Ні, Патті має рацію. Я – відстій.

      Деніел засміявся. Алекса теж.

      – Припини це. Ти ж любиш футбол, так?

      – Так, але це мій останній рік.

      – Чому?

      – Я надто погано граю, щоби потрапити до команди наступного року.

      Майя похитала головою.

      – Справа не в цьому.

      – А?

      – У спорті головне – веселощі й фізичне навантаження.

      – Ти в це віриш? – спитала Алекса.

      – Вірю.

      – Тітко Майє?

      – Так, Деніел?

      – У великоднього кролика ти теж віриш?

      Деніел та Алекса знову засміялися. Майя похитала головою й усміхнулася. Подивилася в дзеркало заднього огляду.

      Червоний «Buick Verano» досі їхав за ними.

      Вона припустила, чи це часом не тренер Філ зі спробою другого раунду. Колір машини збігався, але ж ні, цей здоровань радше керував би розкішним спортивним авто в стилі «заздрощі до пеніса», або ж «Hummer», або щось подобне.

      Коли вона під’їхала до будинку Клер (навіть після того, як минуло стільки часу від її вбивства, Майя сприймала його як дім своєї сестри), червоний «Buick» без жодної затримки проїхав повз них. То, може, це й не хвіст. Мабуть, просто ще одна родина з футбольного матчу живе неподалік. У цьому є певний сенс.

      Майя пригадала, як Клер уперше показувала їм з Ейлін цей будинок. Зараз він мав схожий вигляд – трав’яні зарості, потріскана фарба, потріскані доріжки, зів’ялі квіти.

      – То що скажеш про нього? – запитала її Клер тоді.

      – Це смітник.

      Сестра всміхнулася.

      – Саме так, дякую. Ти ще побачиш.

      Майя не мала креативності для таких речей. Не бачила потенціалу. А от Клер – навпаки. Вона це відчувала. Невдовзі під час наближення до цього будинку на думку спадали два слова – «радість» і «затишок». Зрештою місце прибрало рис дитячого малюнка олівцями, де завжди сяє сонце, а квіти вищі за двері.

      Тепер усе це пішло в небуття.

      Едді зустрів їх біля входу. Він теж став схожим на будинок: до смерті Клер – один, після неї – інший, сірий якийсь та вицвілий.

      – Як матч? – спитав він дочку.

      – Ми СКАЧАТЬ