Сирітський потяг. Крістіна Бейкер Клайн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що, хоч ми з братами й стояли біля поруччя, вглядаючись у мряку, та заледве розрізняли розмитий силует статуї Свободи, яка стояла недалеко від пристані. Нас зібрали в довгі черги на огляд, опитування та проставляння печаток, а тоді відпустили між сотні інших іммігрантів, які розмовляли мовами, що мені скидалися на ревіння домашньої худоби.

      Я не бачила ні полів зі збіжжям, ні завеликих помаранчів. Ми сіли на пором до Мангеттену й блукали вулицями: ми з мамою – хитаючись під вагою нашого майна, близнята – просячись на руки, батько – з валізами під пахвами, стискаючи в одному кулаці карту, а в другому – потертий шмат паперу, на якому нерозбірливим почерком його матері було написано «Марк Фланнері, “Ірландська троянда”, Делансі-стріт». Кілька разів загубившись, батько кинув спроби зорієнтуватися за картою й почав питати дорогу в людей на вулиці. Мало не щоразу вони відверталися, не відповідаючи; один чоловік сплюнув на землю, його обличчя скривила огида. Але врешті ми таки знайшли це місце – ірландський паб, так само убогий, як і найжалюгідніші паби на задвірках Голуея.

      Ми з мамою й хлопцями чекали на тротуарі, доки батько був усередині. Дощ припинився; з мокрих вулиць у вологе повітря підіймалася пара.

      Ми стояли в сирому одязі, задубілому від поту й бруду, чухаючи вкриті струпами голови (від корабельних вошей, так само повсюдних, як і нудота), з ногами, натертими від нових черевиків, які бабуня купила нам перед відплиттям, але мама не дозволяла нам їх взувати, доки ми не ступимо на американську землю, й думали, в яку халепу себе втягнули. Окрім цієї жалюгідної копії ірландських пабів, біля якої ми стояли, ніщо на цій новій землі не було хоч трохи подібне до знайомого нам світу.

      Марк Фланнері одержав листа від своєї сестри й очікував на нас. Він найняв нашого батька посудомийником і відвів нас у район, подібних до яких я ніколи не бачила, – високі цегляні будівлі тулилися одна до одної на вузьких вулицях, повних люду. Він знав, що там шукали наймачів у квартиру за десять доларів на місяць, на третьому поверсі п’ятиповерхового будинку на Елізабет-стріт. Коли він залишив нас біля дверей, ми почимчикували за поляком-власником будинку, містером Камінські, вздовж викладеного кахлями коридору, а потім угору сходами, насилу тягнучи свої пожитки в спеці й темряві, доки він напучував нас щодо переваг охайності, цивілізованості та працелюбства, чого, як він дав зрозуміти, на його думку, нам бракувало. «Я нічого не маю проти ірландців, якщо тільки ви триматиметеся від гріха подалі», – сказав він низьким голосом. Глянувши на батькове обличчя, я угледіла вираз, який мені ще не випадало бачити, але відразу зрозуміла – то було потрясіння через усвідомлення, що тут, на чужій землі, його суворо ганитимуть, щойно він заговорить.

      Власник помешкання назвав його квартирою-трамваєм, бо кожна кімната вела до іншої, як вагончики в трамваї. У самому кінці розміщувалася крихітна батьківська спальня, вікно якої виходило на тильний бік іншої будівлі; перед СКАЧАТЬ