Мелодія кави в тональності сподівання. Наталія Гурницька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ закусила губи. Потуги тепер йшли майже без перерви, і якби не чіткі окрики повитухи та рука Терези, яку Анна міцно стискала, то взагалі перестала б володіти собою.

      – О Боже, Терезо, я вже… не можу… Ой, мамо… воно…

      Раптом Анна відчула, що дитя вислизає назовні і замовкла, а потім на цілу страшну мить світ перед її очима пішов обертом, обвалився уламками на голову і не дозволив сприймати те, що розгорталося перед її очима як дійсність.

      – О Боже, Терезо, що це таке?!

      Дитя не плакало і не ворушилося. Лежало поміж ніг Анни маленьким скривавленим тільцем, а кругом шиї в дитини затягнулася в петлю пуповина.

      Затиснувши рот долонею, Анна з жахом перевела погляд на повитуху, потім на Терезу, знову глянула на новонароджену скулену дитину поміж своїх ніг і вже не змогла відвести від неї погляду. Реальність і увесь трагізм ситуації ще не цілком ясно доходили до її свідомості, проте передчуття непоправного вже знерухомлювали тіло так, що Анна не могла ані кричати, ані ворушитися. Лише гостро відчула, як темрява довкола стає задушливою, страшною, зовсім безпросвітною. Дитя не дихало і не рухалося. Воно було мертве.

      Розділ 8

      Не роздумуючи ані секунди, повитуха підхопила дитину на руки, швидким рухом звільнила шию від пуповини, перевернула немовля донизу головою, ляснула раз, тоді ще раз, підняла вгору, повернула вниз, ляснула знов – і за мить дитя крутнуло голівкою, хаотично замахало ручками та ніжками і голосно заплакало.

      Дивлячись на все це широко розплющеними очима, Анна й слова сказати не встигла, як повитуха одним швидким рухом поклала їй дитину на груди.

      – З Божою поміччю маєте сина, пані… Гарний хлопчик. Ніц йому не бракує… Пуповина не моцно обмоталася… Закричав… Зо три дні ще слабким буде, а затим все минеться. Най росте здоровим на втіху пані та людям.

      Підтримуючи тремтячою рукою мокре і тепле тільце дитини біля своїх грудей, Анна ошелешено дивилася довкола, а тоді обхопила дитя обома руками та жадібно притулила до себе. Син! Живий! Боже милосердний, він живий! Хлопчик. Рухається, плаче, дихає. Її з Адамом син. Нарешті народився.

      Анна ще раз пожадливо охопила поглядом новонароджене дитя. Розчепірені тоненькі пальчики дрижать і поривчасто рухаються в такт голосному немовлячому крику, широко розтулений ротик, мокре темне волоссячко, маленький приплюснутий носик, безладні рухи крихітних ніжок, напнутий животик. Ще не відрізана пуповина звивається і досі поєднує її з сином.

      Тремтячими пальцями Анна торкнулася ручки дитини, і коли мацьопкі[21] пальчики стиснули її палець, раптом голосно схлипнула та розплакалася. Син! Її маленький син. Їхня з Адамом спільна дитина. Все б віддала, тільки б Адам зараз був поряд.

      Сильніше опершись плечима на стіну, Анна нахилилася і торкнулася губами теплої голівки сина, провела долонею вздовж маленького мокрого тільця і аж задихнулася від захвату. Любила, до безтями любила це вистраждане і кохане дитя. Любила СКАЧАТЬ