Мелодія кави в тональності сподівання. Наталія Гурницька

Чтение книги онлайн.

      Вона поправила подушку під головою Анни, усміхнулася і раптом нахилилася та поцілувала невістку в щоку.

      – Адам завжди тебе любив. І, думаю, що я його розумію. Ти хороша жінка. Краща за багатьох вроджених шляхтянок. – Тереза підвелася на ноги і глянула на новонародженого хлопчика. – І син у вас з Адамом хороший народився. Знаєш, Анно, відпочинь собі трохи ці дні. Я заберу старших дітей до себе. Будемо приходити до тебе в гості. Когось тобі для допомоги з дитиною теж пришлю сьогодні.

      Анна здивовано глянула на Терезу. Давно помічала, що та дедалі краще ставиться до неї, проте Тереза ніколи не говорила про це так відверто. Здається, саме зараз вона цілком змирилася з вибором брата.

      Тереза перехопила здивований погляд Анни й усміхнулася. Цій, такій колись наївній дівчинці, таки вдалося майже неможливе. Вона ввійшла в їхню родину так, що не виглядала чужинкою. Стала гарною мамою дітям Адама, хорошою господинею, перейняла гарні манери і навчилася гідно триматися. Цілком зріла, розсудлива і розумна жінка. І не скажеш, що інакшого походження. Майже дорівнялася Анелі. Адам не помилився, коли взяв її за дружину, а не залишив коханкою. Таки зумів роздивитися в Анні щось більше, аніж молодість і гарненьку ляльку. Якби не хворе серце, то міг би прожити з такою дружиною довго і щасливо. Ще й онуків міг би дочекатися.

      Раптом Анна підвела голову і глянула на Терезу широко розплющеними очима.

      – Знаєте, а я щойно згадала, що за день сьогодні. Саме сьогодні минуло рівно тринадцять років від того дня, як я вперше побачила Адама в Жовкві, – вона на мить замовкла і глянула на Терезу якось дивно. – А якщо це поганий знак? Тринадцять років зрівнялося. Того дня я навіть не уявляла, що колись вийду заміж за Адама, а я от саме цього дня народила йому сина.

      Тереза важко зітхнула, перевела погляд на маленького Адася, який заснув у Анни на руках. Новонароджений хлопчик був таким зворушливим і кумедним, що вона мимоволі усміхнулася.

      – Не вигадуй дурниць, Анно. Дивися, який гарний син у тебе народився. Що було, то давно минулося, і не треба ворохобити старе та вишукувати якісь знаки. На все воля Божа. Маєш іще одну дитину від Адама, маєш родину, добрий маєток і гарний дім. Живи собі спокійно та не надумуй проблем там, де їх нема і ніколи не було.

      Частина друга

      Анданте

      Розділ 1

      Без особливих пригод та неприємних подій проминуло півтора року від народження сина, і Анна потроху змирилася з думкою, що житиме та виховуватиме дітей без чоловіка. Гострі напади відчаю вже не накочувалися так часто, як у перший рік по смерті Адама, а з тугою та самотністю вона навчилася співіснувати і вже не почувалася аж надто нещасною. Інколи навіть хотілося по-справжньому радіти, сміятися та тішитися найпростішим речам: сонцю, теплу, гарному самопочуттю, музиці, квітам, кумедним витівкам дітей і навіть тому, що життя дарує маленькі приємності, а не обвалюється на голову великими проблемами.