Мелодія кави в тональності сподівання. Наталія Гурницька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Треба лікаря чи повитуху привести. Я щойно впала і в мене відійшли води. Вставай. Чуєш?

      Спершу покоївка не реагувала, але за кілька хвилин таки почала подавати ознаки життя, ворушитися, щось говорити крізь сон, потім раптом широко розплющила очі, різко сіла на ліжку і втупилася в темряву затуманеним поглядом.

      – Пані? Ви? Що сі стало? Пані народжує? Так? Анна заперечно хитнула головою.

      – Ні, Касю, ще не народжую. Але я щойно впала.

      – О, Єзус-Марія! – Покоївка на мить заціпеніла, тоді аж сплеснула долонями. – Та де ж ви, пані, могли впасти посеред ночі? З ліжка?

      – Та якого там ліжка, Касю? Я на вулицю виходила, але послизнулася на сходах при ґанку і впала донизу. На вулиці все заледеніло.

      – О, Матка Боска, а пощо пані взагалі на вулицю пішли? – Зі сну покоївка ніяк не могла второпати, що відбувається і чого від неї хочуть. – Йой, пані. Ніч надворі, а пані не спиться. Вона спробувала відшукати на накаслику свічник, щоб засвітити свічку, але скинула на землю горнятко та миску, які там стояли, і завмерла, так само спантеличено вдивляючись в обличчя Анни.

      – Йой, пані… Чого ж вам не спиться? Раптом Анна відчула спазм у животі.

      – О Матка Боска, Касю! А тобі не все одно, чого мені не спиться? Ліпше вставай і біжи за лікарем.

      Злякано глянувши на господиню, покоївка похапцем відкинула перину, підвелася і знову зашурхотіла чимось на накаслику.

      – Я зараз, пані… зараз… Бігме вже біжу!.. Де ж та свічка? Як лягала спати, бігме-м тут була біля мене. Я ж гасила її.

      Анна сама намацала свічку на накаслику.

      – Та тут вона… Тут… Швидко вдягайся, я сама запалю свічку. І приведи мені Терезу. Потім біжи по лікаря. Але якщо раптом така біда, що лікаря на місці не буде, то веди повитуху.

      – Так, пані, так… Тільки темно дуже… Ніц не бачу.

      Десь із третьої спроби таки запаливши свічку, Анна знов озирнулася на покоївку.

      – Маєш світло. Вдягайся тепер… Ще Зоню мені поклич і води гарячої з кухні принеси в мій покій. Але в тій хвилі, а не через квадранс часу. Бо вроджу тут без допомоги. Ти приймеш дитину?

      – Боже збав. Я не вмію.

      – То біжи за тими, хто вміє.

      Кася спантеличено глянула на господиню.

      – Пані, я вбратися мушу. Мені ж надвір йти. Он який вітер свище. Ще перестуджуся там.

      Анна сердито зиркнула на покоївку, яка ніяк не могла втрапити рукою у рукав сукні, а потрапивши, заходилася шукати десь під ліжком чоботи, тоді облишила їх, так і не взувши, та почала закутуватися в теплу хустку.

      – О Боже ж мій милий, Касю, і чого ж ти, дівчино, гуздраєшся?[16] Слухай мене уважно: я Зоню сама покличу, і води сама принесу. Зараз ліпше вдягайся і бігом мені по лікаря. Одна нога тут, друга там. Не треба повторити ще раз? Зрозуміла?

      – Та зрозуміла я, пані, – Кася ображено насупилася. – Що там розуміти. Бігме, пані, так до СКАЧАТЬ