Байстрючка. Марія Хімич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ однокласниць. Мені весь час бажалося зазирати в її лице.

      Смішно, ми брат і сестра. У вітальні ми тільки про це й говорили. А потім Ксенька взяла моє лице обома долонями й поцілувала просто в губи. Її в’юнкий язик хвостом ящірки ляпнув по моєму піднебінню. Я закам’янів. У ту мить зайшла мама.

      Не знаю, що вона бачила. Проте байдуже.

      – Який натуральний колір твого волосся? – поцікавилася Ксенька. – Як у мене, русявий?

      – Рудий, – зізнався. – Завжди не любив колір свого волосся. Мене через нього в школі Рудьком прозивали.

      – Рудько – звучить доволі непогано, Писька – гірше! – засміялася сестра.

      – Щодо прізвища я не комплексую, – мовив. – Письки – це старовинний козацький рід!

      – Це гідно поваги, – продовжувала хихотіти мала.

      – Слухай, – раптом сполошилася вона, – як ти думаєш, твоя мама не помітила, що ти борщ у помийницю вилляв?

      – Ні, не помітила, – запевнив. – Я більше переживаю за нашу свиню, адже саме їй ті помиї в їжу підуть.

      – Що ж з нею буде? – запитала Ксенька.

      – Самому цікаво, – знизав плечима.

      – Твоя мама щось знає, так? Знається з нечистим? – Ксенька заглянула в моє обличчя.

      – Так, – коротко відповів і замовк.

      Мені було б легше, якби не знав, що мама вміє зживати своїх ворогів зі світу. Моє дитинство скінчилося в п’ять років, коли побачив, як вона пригостила свою подругу, котра дозволяла собі патякати зайве, власноруч спеченими тістечками. Перед цим у крем для випічки мама всипала всілякі моторошні додатки, послідовність яких звіряла з написаним у чорній таємничій книжечці. Усі ці маніпуляції робилися на моїх очах, тому що вона думала, що я нічого не зрозумію і не запам’ятаю. Мама заборонила мені торкатися тістечок, які запаморочливо пахли на всю хату.

      Мамина подруга з’їхала з глузду надвечір того ж дня. По цей день вона безвилазно гибіє в «жовтому домі».

      – Ми ще зустрінемося? – перервала мовчанку Ксенька.

      – Звичайно! – запевнив. – Даси свою адресу? Я приїду в гості!

      – Обіцяєш? – запитала сестра.

      – Обіцяю!

      Ксенька зупинилася, дістала рожевий записник, зовсім дитячий, із котиками на обкладинці. Написала на листочку, вирвала його й засунула в кишеню моєї куртки.

      – Я й номер домашнього телефону написала, – сказала вона.

      – Я передзвоню, будь певна, – посміхнувся їй.

      За кілька хвилин ми вже стояли на платформі залізничної станції. Електричка запізнювалася всього на дві хвилини. Обом стало дуже сумно. Я притягнув її до себе й пригорнув. Мій ірокез тріпотів під пронизливим вітром, як державний прапор України.

      – Хочеш, поїдемо разом? – запропонувала Ксенька. – Моя мама із сестрою приїдуть додому тільки завтра ввечері.

      – Пропозиція спокуслива, але ні, не поїду, – відмовився.

      – Чому? – похнюпилася СКАЧАТЬ