Не йди. Марґарет Мадзантіні

Чтение книги онлайн.

      Альфред, напевно, уже розпочав, шкірну частину відділено, судини коагульовано. Їй повинні надрізати фасцію скроневого м’яза. Потім пилятимуть кістку – це дуже складна операція, не треба надто тиснути, є ризик зачепити тверду мозкову оболонку. Далі, якщо це буде потрібно, кістковий фрагмент тобі зашиють у порожнину живота для стерильності, потім, у кінці, зараз немає часу для шиття. Зараз треба якнайшвидше рухатися до крововиливу. Сподіваймося, що гематома не дуже стиснула мозок. Як би мені хотілося бути звичайним татом, таким довірливим чоловіком, що покладається на людину в халаті хірурга й шанобливо схиляє перед ним голову, немов перед сутаною священика. Але я не хочу вдавати людину, яка не знає, наскільки воля першокласного хірурга безпорадна перед тим, що призначено долею. Руки людини, доню, діють на землі, а Бог, якщо він є, стоїть над нами.

      Знаєш, янголе, я не входжу через свою сором’язливість. Бо, якщо тебе не стане, я не хочу бути свідком останньої миттєвості твого життя за таких непристойних обставин. Я хочу запам’ятати тебе як тато, не хочу бачити, як пульсує твій розрізаний мозок, хочу запам’ятати твоє волосся. Те волосся, що я пестив, схилившись над твоїм маленьким обличчям, похмурим уві сні, а в моїй голові вирувало стільки думок про тебе. Я уявляв собі день твого весілля, коли ти покладеш свою біленьку ручку на мій темний рукав, як я поведу тебе до когось іншого. Я смішний, це я знаю. Але правда життя частенько буває смішною.

      Тут, перед операційною, тиша, тиша на цих вільних стільцях переді мною, тиша на підлозі. Я міг би тут молитися, міг би просити Господа увійти в руки Альфреда й урятувати тебе. Я просив про це дуже давно, коли я зрозумів, що сам нічого зробити не зможу, а здаватися я не міг. Я підніс замащені руки до неба й наказав Богу прийти мені на допомогу, адже якби це створіння, що лежало на операційному столі, померло, з ним би померли дерева, собаки, ріки і навіть самі янголи. І все те, що створено Ним.

      Я помітив їх надто пізно, коли вже не міг сховатися. Я помітив їх, коли мене охопив страх. Вони стояли посеред коридору, трохи попереду від кабінету СКАЧАТЬ