Не йди. Марґарет Мадзантіні

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в горішні кімнати, у велику ванну з дзеркалами на потинькованих стінах кольору індиго, проминали лляне покривало на нашому ще нерозібраному ліжку, завалений книжками письмовий стіл, вислизнули в садок на навіс, обрамлений жасмином, на гамак, на мій старий «колоніальний» капелюх із поіржавілими петельками, не зупиняючись ані на мить. Ельза, можливо, плавала чи вже вийшла з води. Я почав думати про її тіло, що випросталося біля самого моря, про воду, що обмиває її ноги. Гудки йшли в нікуди. Я провів рукою по синелі й раптом побачив пару капців кольору фуксії, що вже почорніли від довгого використання, вони стояли під комодом, купленим, певно, у якогось лахмітника. Перед дзеркалом стояла світлина молодого чоловіка, зроблена в давні часи. Я почувався ніяково в цій кімнаті, сидячи на ліжку чужої жінки – цієї божевільної клоунеси, що чекала на мене за завіскою. У трохи висунутій шухляді яскраво блищав край вишневого атласу, майже підсвідомо я вліз туди й провів рукою по цій ковзкій тканині. Тут між пластиковими стрічками з’явилася клоунеса:

      – Каву будете?

      Я всівся на диван, перед постером з мавпою. У горлі неприємно пересохло. Я роззирнувся, мій фізичний дискомфорт спричинив цей скромний інтер’єр. На шафі сиділа порцелянова лялька з парасолькою і перелякано витріщалася на перший з низки цілком однакових томів якоїсь універсальної енциклопедії, що продається на виплату. Усе це убозтво було дбайливо прибрано й мало пристойний вигляд. Я подивився на жінку, що підходила до мене з тацею. Тут, на тлі свого житла, вона не була такою жвавою, у неї виявилася певна ґречність, її постать гармоніювала з помешканням. Усе тут гнітило мене. Ця поверхня біля моєї руки, захаращена брязкальцями… Я не виношу мотлоху на меблях, ти це знаєш, Анджело, мені подобається, коли на столі стоїть лише лампа, є кілька книжок і більше нічого. Я повів плечем, мені свербіло скинути на підлогу ввесь непотріб. Вона подала мені каву:

      – Вам скільки цукру?

      Я підніс філіжанку до губ і ковтнув. Смак виявився добрий, та я був сповнений втомою, поганим настроєм, тож на язику залишився тільки гіркий присмак. Жінка присіла поряд зі мною на дивані, хоча й на певній відстані. Вона сиділа навпроти світла. Скуйовджений чубчик не вкривав її чола, що надто вже випиналося на її обличчі, зібраного в одну гримасу між носом і наквацьованими помадою губами. Я подивився на руку, якою вона тримала філіжанку. Навкруги коротких нігтів, які вона, без сумніву, обгризала, шкіра почервоніла та набрякла. Я подумав про запах слини, що залишився на її пучках, і аж здригнувся. Тим часом вона нахилилася, і я побачив, як з-під дивана вилізла псяча морда. Такий собі заспаний песик середнього розміру з темною хвилястою шерсткою та довгими бурштиновими вухами. Він лизнув їй руку, ці обгризені нігті, щасливий, неначе отримав приз.

      – Кревалькоре… – прошепотіла вона, тручись своїм великим чолом об чоло пса, який нарешті помітив мене та, здавалося, не виявляв цікавості, бо його очі були затемнені поволокою. Вона забрала тацю й філіжанки після кави.

      – Він СКАЧАТЬ