Відьмак. Останнє бажання. Анджей Сапковський
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Відьмак. Останнє бажання - Анджей Сапковський страница 8

СКАЧАТЬ правди у балачках, що дитина виявилася саме такою, бо Адда була моєю сестрою?

      – Мало. Чари треба накласти, жодне закляття не накладається саме по собі. Але я вважаю, що ваш зв’язок із сестрою був причиною накладання чарів, а тому – і кінцевого результату.

      – Так я і думав. Так говорив дехто з Відунів, хоча й не всі. Ґеральте? Звідки беруться такі справи? Чари, магія?

      – Не знаю, королю. Відуни вивчають причини цих явищ. Для нас, відьмаків, досить і знання, що сконцентрована воля може такі явища викликати. А ще знання, як їх перемагати.

      – Убиваючи?

      – Найчастіше. Зрештою, за це нам найчастіше й платять. Мало хто бажає знімати прокляття, королю. Як правило, люди хочуть просто вберегти себе від загрози. А якщо на совісті потвори є жертви, то з’являється ще й мотив помсти.

      Король підвівся, зробив кілька кроків по кімнаті, затримався перед мечем відьмака, що висів на стіні.

      – Цим? – запитав він, не дивлячись на Ґеральта.

      – Ні. Той – на людей.

      – Я чув. Знаєш що, Ґеральте? Я піду з тобою до крипти.

      – Виключено.

      Фольтест повернувся, очі його заблищали.

      – Чи ти знаєш, чаклуне, що я її не бачив? Ані після народження, ані… потім. Я боявся. Можу її вже ніколи не побачити, вірно? Я маю право хоча б подивитися, як ти станеш її убивати.

      – Повторюю: виключено. Це певна смерть. Для мене теж. Якщо я послаблю увагу, волю… Ні, королю.

      Фольтест відвернувся, рушив до дверей. Ґеральту якусь мить здавалося, що він вийде без слова, без прощального жесту, але король зупинився, глянув на нього.

      – Ти викликаєш довіру, – сказав. – Хоч я і знаю, який ти крутій. Розповіли мені, що сталося у корчмі. Я впевнений, що ти забив отих опришків виключно для розголосу, щоби вразити людей, мене. Мені зрозуміло, що ти міг угамувати їх без убивства. Боюся, я ніколи не дізнаюся, чи ти йдеш рятувати мою доньку, чи вбивати її. Але я на те погоджуюся. Мушу погодитися. Знаєш, чому?

      Ґеральт не відповів.

      – Бо я вважаю, – сказав король, – що вона страждає. Правда?

      Відьмак втупив у короля пронизливий погляд. Не погодився, не кивнув, не зробив ані найменшого поруху, але Фольтест знав. Знав відповідь.

      V

      Ґеральт востаннє визирнув у вікно замку. Швидко сутеніло. За озером ледь миготіли вогні Визіма. Навколо замку був пустир – смуга нічийної землі, якою місто за шість років відгородилося від небезпечного місця, не залишивши там нічого, окрім руїн, згнилих стовпів, балок та щербатого частоколу, що їх, мабуть, невигідно було розбирати та виносити. Якнайдалі, на протилежний бік маєтності, переніс свою резиденцію і сам король – груба вежа його нового палацу чорніла на тлі неба, а те потроху насичувалося темною синявою.

      Відьмак повернувся до запорошеного столу, за яким в одній із порожніх, обдертих кімнат він готувався: неспішно, спокійно, ретельно.

      Знав: часу має чимало – стриґа не залишить крипту до опівночі.

      На СКАЧАТЬ