Відьмак. Останнє бажання. Анджей Сапковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Він раптово зняв Знак і відскочив убік. Як і очікував, стриґа від несподіванки полетіла уперед, втратила рівновагу, перекинулася, послизнулася на підлозі й гепнулася донизу сходами, у розчахнутий на підлозі вхід до крипти. Знизу пролунало її потужне виття.

      Аби виграти час, Ґеральт заскочив на східці, що вели на галерею. Не дістався навіть середини, коли стриґа вистрибнула з крипти: бігла наче величезний чорний павук. Відьмак почекав, поки вона забіжить за ним на сходи, після чого перескочив балюстраду й приземлився на підлозі. Стриґа крутнулася і, відштовхнувшись, полетіла на нього у неправдоподібному, більш ніж десятиметровому стрибку. І вже не давала збити себе з пантелику піруетами так легко – двічі її пазурі залишили сліди на шкіряному каптані рівійця. Але новий, відчайдушно міцний удар сріблястих заклепок рукавички відкинув стриґу, примусив її похитнутися. Ґеральт, відчуваючи лють, що здіймалася в ньому, хитнувся, вигнув тулуб назад і потужним копняком у бік звалив бестію з ніг.

      Рик, який та видала, був голоснішим за всі попередні. Аж штукатурка посипалася зі стелі.

      Стриґа скочила на ноги, трусячись від непідконтрольної злості та жадоби вбивства. Ґеральт чекав. Він уже витяг меча й описував ним кола у повітрі, йшов, крутився навколо стриґи, пильнуючи, щоб рухи меча не збігалися із ритмом і темпом його кроків. Стриґа не стрибала, а наближалася поволі, водячи очима за світлою смугою клинка. Ґеральт раптово зупинився й застиг із піднятим мечем. Стриґа, збита з пантелику, також стала. Відьмак описав вістрям повільне півколо й зробив крок у бік стриґи. Потім іще один. А потім скочив, крутячи над головою «вісімки».

      Стрига зіщулилася, відступила зигзагом, Ґеральт знову опинився поруч, клинок миготів у його руці. Очі відьмака палали ворожим блиском, з-за зціплених зубів виривався хриплий рик. Стриґа знову відступила, її штовхала назад сила сконцентрованої ненависті, злості та насилля, що випромінювала людина, яка її атакувала; ті били в неї хвилями, вдиралися до мозку й нутрощів. Вона, аж до болю перелякана не знаним раніше відчуттям, видала з себе схвильований, тонкий писк, розвернулася і кинулася навтьоки світ за очі, у темну плутанину коридорів замку.

      Ґеральт, якого били дрижаки, стояв посеред зали. Один. Довго ж це тривало, подумав він, поки той танець на краю прірви, той божевільний, макабричний балет бою привів до сподіваного результату, дозволив досягнути психічної єдності із супротивником, проникнути до рівнів зосередженої волі, яка переповнювала стриґу. Злої, хворобливої волі, із сили якої стриґа, власне, й повстала. Відьмак затремтів від спогаду про мить, коли він поглинув той заряд зла, аби спрямувати його, наче віддзеркалюючи, на потвору. Ніколи ще він не стикався із такою концентрацією ненависті й убивчого шалу, навіть у василісків, які в цьому сенсі мали найгіршу славу.

      Тим краще, подумав він, йдучи у бік входу до крипти, який чорнів на підлозі, наче величезна калюжа. Тим краще, тим більший удар отримала сама стриґа. Це дасть йому трохи більше СКАЧАТЬ