Відьмак. Останнє бажання. Анджей Сапковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хотів три тисячі наперед. Ну то ми запхали його до мішка й кинули в озеро.

      – Шахраїв не бракує.

      – Ні, не бракує. Їх навіть забагато, – погодився бургомістр, стежачи за відьмаком. – Саме тому, як підеш до палацу, не проси золота наперед. Якщо взагалі туди підеш.

      – Піду.

      – Що ж, твоя справа. Утім, пам’ятай мою пораду. І якщо вже про нагороду мова, то останнім часом почали балакати і про другу її частину, я вже казав. Принцесу за дружину. Не знаю, хто те вигадав, але якщо стриґа виглядає так, як розповідають, то це жарт надзвичайно похмурий. І все ж не забракло дурнів, які погнали галопом до замку, тільки-тільки поширилася звістка, що є можливість увійти до королівської родини. А конкретно, двоє шевців-підмайстрів. Чому шевці такі дурнуваті, Ґеральте?

      – Не знаю. А відьмаки, бургомістре? Намагалися?

      – Було кілька, авжеж. Найчастіше, як чули, що стриґу треба відчарувати, а не забити, знизували плечима та йшли собі. Тому моя повага до відьмаків значно виросла, Ґеральте. Ну а потім приїхав один, молодший від тебе, імені я не пам’ятаю, якщо він взагалі його називав. Той спробував.

      – І що?

      – Зубата принцеса розтягла його кишки на чималу відстань. На половину пострілу з лука.[12]

      Ґеральт покивав.

      – Це всі?

      – Був ще один.

      Велерад помовчав хвильку. Відьмак його не квапив.

      – Так, – сказав нарешті бургомістр. – Був ще один. Спочатку, як Фольтест став погрожувати йому шибеницею, якщо той уб’є чи покалічить стриґу, він розсміявся і почав збиратися. Ну, а тоді…

      Велерад знову заговорив тихіше – майже зашепотів, перехилившись через стіл.

      – Тоді взявся за завдання. Бачиш, Ґеральте, тут, у Визімі, є пара розумних людей, навіть на високих посадах, яким уся та справа обридла. Пліткують, що ці люди потихеньку переконали відьмака, аби той не бавився у церемонії чи чари, забив стриґу, а королю сказав, що чари не подіяли, що донечка впала зі сходів, ну, що стався нещасний випадок під час роботи. Король, зрозуміло, розізлиться, але закінчиться все просто тим, що він не заплатить ані орена нагороди. Негідник відьмак на те: мовляв, задарма ми можемо самі на стриґу ходити. Що ж було робити? Ми скинулися, поторгувалися… Тільки що ніц з того не вийшло.

      Ґеральт звів брови.

      – Кажу ж – ніц, – сказав Велерад. – Відьмак не схотів іти відразу, першої ж ночі. Лазив, таївся, крутився околицею. Нарешті, як розповідають, побачив стриґу, напевно у ділі, бо бестія не вилазить з крипти, аби ноги розім’яти. Побачив її і тієї само ночі здимів. Без прощання.

      Ґеральт злегка скривився, що, мабуть, мало бути схожим на посмішку.

      – Розумні люди, – почав він, – напевно ж усе ще мають оті гроші при собі? Відьмаки наперед не беруть.

      – Ага, – сказав Велерад. – Напевно мають.

      – А плітка не говорить, скільки там?

      Велерад СКАЧАТЬ