Відьмак. Останнє бажання. Анджей Сапковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ груденятами, брудна. Волосся – світло-руде – сягало їй майже до поясу. Поставивши каганець на кришці саркофагу, він сів навпочіпки й нахилився. Губи вона мала бліді, на вилиці – чималий синяк від його удару. Ґеральт зняв рукавички, відклав меч і безцеремонно задер їй пальцем верхню губу. Зуби були нормальні. Потягнувся до її руки, заплутаної у скуйовдженому волоссі. Ще до того, як намацав долоню, побачив розплющені очі. Але пізно.

      Вона хльоснула його пазурами по шиї, розітнула глибоко, кров бризнула їй на обличчя. Завила, цілячи другою рукою в очі. Він упав на неї, перехоплюючи зап’ястки обох рук, притискаючи їх до підлоги. Вона клацнула зубами – вже закороткими – біля його лиця. Він ударив її лобом в обличчя, притис сильніше. Вона вже не мала колишньої сили, тільки звивалася під ним, вила, випльовуючи кров – його кров, – що заливала їй рота. Кров витікала швидко. Не було часу. Відьмак вилаявся і міцно вкусив її за шию, зразу за вухом, уп’яв зуби й стискав їх, допоки нелюдське виття не змінилося на тоненький, розпачливий крик, а потім – на придушений схлип, плач скривдженої чотирнадцятирічної дівчинки.

      Він відпустив її, коли перестала рухатися, устав на коліна, висмикнув з кишені на рукаві шмат полотна й притис його до шиї. Намацав меч, який лежав поруч, приклав непритомній дівчині вістрям до горла і схилився над її долонями. Нігті були брудні, поламані, закривавлені, але… нормальні. Геть нормальні.

      Відьмак насилу встав. Через вхід до крипти вже вповзала липко-мокра сірість світанку. Він рушив до східців, але похитнувся і важко осів на підлогу. Через набрякле вже полотно кров лилась йому по руці й стікала в рукав. Він розстебнув каптан, роздер сорочку, рвав, дер на шмаття і мотав його навколо шиї, знаючи, що часу в нього обмаль, що зараз він зомліє…

      Встиг. І зомлів.

      У Визімі, над озером, півень, розпушивши пір’я у холодній вогкості, хрипко проспівав утретє.

      VІІІ

      Він побачив білені стіни й балки стелі кімнатки над гауптвахтою. Ворухнув головою, кривлячись від болю, застогнав. Шию мав перев’язану, грубезно, солідно, управно.

      – Лежи, чарівнику, – сказав Велерад. – Лежи, не ворушись.

      – Мій… меч…

      – Так, так. Безумовно, твій срібний відьмачий меч найважливіший. Він тут, не бійся. І меч, і скринька. І три тисячі оренів. Так, так, нічого не говори. То я старий дурень, а ти – мудрий відьмак. Фольтест повторює те вже другий день.

      – Другий…

      – Атож, другий. Нівроку вона розпанахала тобі шию, видко було все, що ти там маєш усередині. Втратив ти чимало крові. На щастя, ми погнали до замку одразу після третіх півнів. У Визімі ніхто в ту ніч не спав. Не могли. Страшезний ви там ґвалт здійняли. Тебе моя балаканина не стомлює?

      – Прин… цеса?

      – Принцеса як принцеса. Худа. І якась дурнувата. Рюмсає безперестанно. І сцить у ліжко. Але Фольтест говорить, що це зміниться. Сподіваюся, не на гірше, га, Ґеральте?

      Відьмак заплющив очі.

      – Добре, СКАЧАТЬ