Відьмак. Останнє бажання. Анджей Сапковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ рука відьмака блискавично злетіла вгору, над праве плече, а ліва, тієї ж миті, міцно смикнула ремінець на грудях, через що руків’я меча саме вскочило у долоню. Клинок, із сичанням вилетівши із піхов, описав коротке сяюче півколо й завмер вістрям до атакуючої бестії. Чудовисько, побачивши меч, загальмувало й зупинилося. Гравій бризнув на всі боки.

      Відьмак не ворухнувся.

      Страшидло було людиноподібним, одягненим у підлатаний, але доброго ґатунку одяг, не позбавлений витончених, хоча й абсолютно нефункціональних оздоблень. Людиноподібність, утім, не сягала вище брудного плісированого коміра – бо над ними здіймалася гігантська, неначе у ведмедя, кудлата макітра із величезними вухами, парою диких витрішок і страшезною пащекою, повною кривих іклів, у якій, наче вогонь, миготав червоний язицюра.

      – Геть звідси, смертний! – гарикнуло чудовисько, махаючи лапами, але не рухаючись із місця. – Бо я тебе зжеру! На шматки роздеру!

      Відьмак не рухався і не опускав меча.

      – Ти оглух? Геть звідси! – вереснуло страшидло, після чого видало звук, що був чимось середнім між кувіканням вепра й ревом оленя-самця. Усі віконниці загрюкали й загупали, струшуючи бруд і штукатурку з підвіконь. Ні відьмак, ні потвора не рухалися.

      – Біжи, поки цілий! – заревіло страшидло, але наче менш упевнено. – Бо як ні, то…

      – То що? – перервав його Ґеральт.

      Чудовисько різко засопіло, схиливши набік потворну голову.

      – Гляньте, який сміливець, – промовило спокійно, шкірячи ікла та скоса глипаючи на Ґеральта. – Опусти оте залізяччя, як твоя ласка. Може, ти не дотумкав, що перебуваєш на подвір’ї мого власного дому? А може, там, звідки ти заявився, є звичай погрожувати господарю мечем на його власному подвір’ї?

      – Є, – підтвердив Ґеральт. – Але тільки господарю, який вітає гостей ревінням і обіцяє роздерти їх на шматки.

      – А, зараза, – захвилювалося чудовисько. – Він ще мене ображати стане, приблуда. Гість знайшовся! Пхається на подвір’я, нищить чужі квіти, хазяйнує тут і думає, що ото винесуть йому хліб-сіль. Тьфу!

      Страшидло сплюнуло й стулило пащу. Нижні ікла лишилися зверху, роблячи його схожим на вепра.

      – І що? – вимовив відьмак за мить, опускаючи меча. – Будемо отак стояти?

      – А що пропонуєш? Лягти? – пирхнуло чудовисько. – Сховай оте залізяччя, кажу.

      Відьмак вправно засунув зброю у піхви на спині, не опускаючи руки, погладив голівку руків’я, що стирчало над плечем.

      – Волів би я, – сказав він, – щоби ти не робив занадто різких рухів. Цей меч завжди можна вийняти, до того ж скоріше, ніж ти думаєш.

      – Я бачив, – харкнуло чудовисько. – Якби не це, то ти давно вже був би за брамою, зі слідом мого каблука на сраці. Чого хочеш? Звідки ти тут узявся?

      – Заблукав, – збрехав відьмак.

      – Заблукав, – повторило чудовисько, кривлячи пащеку у грізній СКАЧАТЬ