Солоденьке на денці пирога. Алан Бредлі
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Солоденьке на денці пирога - Алан Бредлі страница 12
Название: Солоденьке на денці пирога
Автор: Алан Бредлі
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современные детективы
Серия: Загадки Флавії де Люс
isbn: 978-617-12-0815-5,9786171208186,978-617-12-0511-6
isbn:
– Заковика завжди в отруті, чи не так? – припустила Фелі, перебираючи пасемця свого волосся. – Принаймні в моторошній детективній макулатурі. У такому разі він припустився трагічної помилки, скуштувавши страв місіс Мюллет.
Коли вона відсунула від себе липкі рештки вареного яйця, щось сяйнуло в моїй голові, немов жарини блиснули в каміні, але до того, як я встигла все розкласти по поличках, китиці думок розпалися.
– Послухайте таке, – і Дафна почала читати вголос. – Фанні Сквірс сідає писати листа:
«…на лиці мого батечка суцільна маска із сенців синіх і зелених, а також дві парти розтрощені. Ми змушині були тягти його вниз на кухню. Там він тепер і досі…
Після того, як ваш небєж, якого ви радили вчителем, скоїв це з моїм батечком і стрибнув на нього з ногами й лаївся так, що моєму перу забрагне сили, він у несамовитому шалі накинувся на мою матінку, жбурнув її на землю й на декілька дюймів всадив їй у голову гребінець. Іще б трохи й він увігнався б їй у череп. Ми маємо медичну посвєдку, що, коли б це сталося, черипаховий гребінець пошкодив би мозок». Тепер послухайте ще цей уривок: «Потому я та мій брат стали жертвами його люті, від якої ми дуже потерпіли, що наштовхує нас на тревожну думку, що якісь ушкодження завдані нашим нутрощам, бо ж видимих прикмет насильства зовні немає. Я голосно зойкаю увесь час, поки пишу…».[25]
Мені це нагадало класичний випадок отруєння ціанідом, але я була не в гуморі, щоб ділитися своїми прозріннями із двома невігласками.
– «… голосно зойкаю увесь час, поки пишу…», – повторила Даффі. – Уявіть собі!
– Мені це відомо, – сказала я, відсунувши тарілку геть, і зрештою, залишивши сніданок так і непочатим, попленталася східними сходами до лабораторії.
Коли мені бувало важко на серці, я вирушала у ріднесеньку святая святих. Оточена ретортами й мензурками, я самохіть віддавалася в полон тому, що в мене звалося Духом хімії. У цій кімнатці відкриття великих хіміків поступово виходили з-під моїх рук. Тут я могла з усією лагідністю, на яку була здатна, брати з полиці томик із безцінного зібрання Тара де Люса, наприклад англійський переклад «Хімічних елементів» Антуана де Лавуазьє, виданий 1790 року, проте з хрумкими, як папір для обгорток, сторінками й сто шістдесят років по тому. Як я чарувалася вікодавніми назвами, котрі того тільки й чекали, щоб я їх підхопила зі сторінок… Сурм’яне масло[26]… Миш’якові квіти…[27]
Гидезні отрути, як називав їх Лавуазьє, звучали для мого вуха солодкими трелями.
– Королівський жовтий! – розкотилося моїм голосом по всій кімнаті, коли я з насолодою перекочувала звуки цих слів у роті, не зважаючи на їхнє отруйне осердя. – Кристали Венери! Димна рідина Бойла! Мурашина кислота!
Але цього разу улюблений метод був безсилий: мої думки продовжували кружляти навколо тата, а також бачених і чутих речей. Що за один цей Твайнінґ – «старий Каппа» – той, про якого тато заявив, що вони уколошкали СКАЧАТЬ
Дафна зачитує уривок з роману Ч. Діккенса «Ніколас Нікклбі» (1838–1839).
Сурм’яне масло – тут хлорид сурми.
Миш’якові квіти – триоксид миш’яку.