Солоденьке на денці пирога. Алан Бредлі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ досить милою, із хвилястим волоссям, сірими очима й деякою схожістю на бульдога, яка нагадала мені Дуґласа Бадера,[23] аса-винищувача, чиї світлини я бачила у випусках «Ілюстрованої війни»,[24] згромаджених стосом у вітальні.

      – Так, – відповіла я, – але наразі він занедужав. – Цю тріскучу фразу я позичила в Офелії. – Я сама покажу вам труп.

      Місіс Мюллет роззявила рота й витріщила очі.

      – Боже милостивий! Вибачайте, міс Флавіє, але святий Боже!

      Якби на ній був фартух, вона б зарилася в нього з головою й втекла, але натомість вона похилиталася, як сновида, у відчинені двері.

      Двійко в синіх костюмах, що до цього, мабуть, очікуючи вказівок, принишкли на задньому сидінні машини, нарешті показалися.

      – Детектив-сержант Вулмер і детектив-сержант Ґрейвс, – відрекомендував їх мені інспектор Г’ювітт.

      Сержант Вулмер був чоловіком вайлуватим і кремезним, із розквашеним носом професійного боксера, а сержант Ґрейвс – присадкуватий жвавий блондин із ямочками на щоках і задерикуватістю горобчика, він вишкірив зуби, коли тиснув мені руку.

      – А тепер зробіть ласку… – попрохав інспектор Г’ювітт.

      Детективи-сержанти витягли валізки з багажника «воксгола», і я очолила урочисту процесію через будинок на город.

      Показавши, де лежить тіло, я, мов зачарована, спостерігала, як сержант Вулмер хвацько видобув і встановив на дерев’яний штатив камеру – при цьому його гладкі й схожі на сосиски пальці робили напрочуд витончені, майже невловні рухи – на срібній панелі управління. Доки він працював над світлинами городу в цілому, найближче заходячись коло грядки з огірками, сержант Ґрейвс відкрив потерту шкіряну валізку, де педантично ряд за рядом були вишикувані пляшечки й визирав пакунок прозорих конвертів.

      Щоб повз мою жадібну увагу не минула жодна дрібниця, я – майже не ковтаючи слинку – присунулася ближче.

      – Мене одне цікавить, Флавіє, – заклопотався інспектор Г’ювітт, обережно пробираючись в огірки, – чи не могла б ти попросити кого-небудь приготувати нам чаю?

      Шкода, що він не бачив виразу мого обличчя тієї миті.

      – Ми спозаранку на роботі. Можеш швиденько що-небудь зготувати для нас?

      І так усякчас. Від колиски й до скону. Без жодних перепрошень єдину представницю жіноцтва, що опинилася неподалік, відправили кип’ятити воду. Зорудувати що-небудь, чому б ні! За кого він мене має… За обслугу?

      – Я спробую виконати ваше прохання, – відповіла я. Сподіваюся, досить зимним голосом.

      – Дякую, – сказав інспектор Г’ювітт. Потім, коли я рушила в напрямку кухні, він гукнув навздогін: – Ей, Флавіє!

      Я обернулася на його погук.

      – Ми увійдемо до будинку. Тобі не треба повертатися сюди.

      Ну не халепа, га? Чортові витівки!

      Офелія й Дафна вже вмостилися за столом і снідали. Місіс Мюллет вибовкала їм усі страшні новини, і вони мали достатньо часу, щоб надіти личину СКАЧАТЬ