Солоденьке на денці пирога. Алан Бредлі
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Солоденьке на денці пирога - Алан Бредлі страница 7
Название: Солоденьке на денці пирога
Автор: Алан Бредлі
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современные детективы
Серия: Загадки Флавії де Люс
isbn: 978-617-12-0815-5,9786171208186,978-617-12-0511-6
isbn:
Дякувати долі, я надибала на глечик із молоком у буфеті. Я наповнила велику склянку й чимдуж кинулася на город.
– Випий-но це, – запропонувала я, подаючи склянку.
Доґґер узяв її обома руками, дивився-дивився, ніби не міг пригадати, що з нею робити, а потому непевним рухом підніс до рота.
Він жадібно пив, доки не щезла остання крапля молока, і повернув мені порожню склянку.
На його обличчі розцвіло невиразне блаженство, наче в рафаелівського янгола, але швидко зникло.
– У тебе білі вусики від молока, – сказала я йому. Хвильку пошукавши на грядці з огірками, я зірвала великий темно-зелений листок із розстеленої бадилки й витерла Доґґерові верхню губу.
У його невидющих очах зблиснула свідомість.
– Молоко й огірки… – промовив він. – Огірки й молоко…
– Отрута! – заволала я на все горло, підстрибуючи й лопочучи руками, як курка крильми, щоб переконати його, що нам нічого остерігатись. – Смертельна отрута! – І ми разом засміялися.
Раптом він кліпнув.
– Це ж треба! – сказав він, обвівши поглядом город, немов принцеса, яка міцно спала й тільки-но прокинулась. – Здається, попереду чудовий день!
Обідати тато не з’явився. Щоб прогнати хвилювання, я притиснула вухо до дверей його кабінету й кілька хвилин наслухала, як шелестять сторінки клясера й час від часу розтинається кашель.
Нерви, вирішила я.
Ми сиділи за столом утрьох. Дафна заглибилась у томик Горація Волпола[18] й думати забула про вогкуватий сендвіч із огірком, що самотньо лежав на тарілці. Офелія, без угаву зітхаючи й то закидаючи ногу на ногу, то випростуючись, то знов закидаючи, відчужено глипала бозна-куди, і мені залишалося лише припускати, що вона подумки воркотить із Недом Кроппером, майстром на всі руки з «Тринадцяти селезнів». Вона надто занурилася у свої бундючні мрії й навіть бровою не повела, коли я нахилилась до неї, щоби ближче роздивитися її губи; натомість вона відсторонено потягнулася по грудку цукру, поклала її до рота й почала посмоктувати.
– Так-так, – відзначила я, звертаючись сама до себе, – уранці вискочать прищики.
Вона спробувала дати мені стусана, але мої ноги виявилися прудкішими, ніж її руки.
Наодинці в лабораторії я записала:
«П’ятниця, 2 червня 1950 року, 13:07. Якихось зовнішніх проявів поки що немає. “Терплячість – неодмінна риса генія” (Дізраелі)».
Мене не брав сон. Зазвичай, коли надходять сутінки, мої повіки наливаються оловом, проте не сьогодні. Я лежала горілиць, заклавши руки за голову, і пропускала перед очима всі події дня, що минув.
Спочатку тато. Що ж, ні, це було трохи інакше. Спочатку був мертвий птах на порозі, а потім уже тато. Я прочитала на його обличчі страх, але й досі якась частина мене навідріз відмовлялася йняти цьому віри.
Для усіх нас, і для мене зокрема, тато втілював СКАЧАТЬ
Горацій Волпол (1717–1797) – англійський письменник, котрий належав до передромантизму й працював у жанрі готичного роману – «роману жахів», або «чорного роману», – попередника детективної літератури.