Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бігла стежка футів чотири завширшки,[7] рівна й майже непомітна. Вона здіймалася на пагорб, звивалася поміж низьких кущів і пари беріз та врешті зникала з поля зору.

      – Схоже на якусь стежку, – промовив Луїс.

      – Еге ж, – сказав Крендал, посміхаючись. – Я розкажу тобі якось про неї, сонечку. Ну що, ходімо, підрихтуємо твого маленького братичка?

      – Згода! – кивнула Еллі. А потім на диво життєрадісно додала: – А сода пече?

      4

      Крендал приніс ключі, однак Луїс уже знайшов свій комплект. У бардачку була невелика дірка. Маленький конверт провалився крізь неї до дротів. Врешті-решт Луїс витяг його і запросив вантажників у будинок. Крендал, як і обіцяв, віддав йому запасний набір, що висів на брелоку, вкритому старими плямами. Луїс подякував і недбало вкинув ключі собі в кишеню, спостерігаючи за тим, як вантажники перетягують у дім коробки, серванти, комоди з дзеркалами і все, що було нажито за понад десять років подружнього життя. Коли глянути на свої пожитки під таким кутом, то, вирвані зі свого звичного простору, вони враз видаються дрібнішими, незначними. «Трохи мотлоху в коробках, та й по всьому», – подумав він, і враз йому стало дуже сумно: мабуть, саме це відчуття люди і звуть тугою за домом.

      – Видерли з корінням та пересадили, – промовив Крендал, який раптом виріс у нього за спиною. Луїс аж підскочив від несподіванки.

      – Ви говорите так, начебто це відчуття вам знайоме, – відказав він.

      – Якщо чесно, то ні.

      Крендал запалив цигарку – шкварк! – і її кінчик яскраво блимнув у ранньому присмерку.

      – Отой дім, через дорогу від вас, побудував мій батько. Він привів туди свою дружину, і в 1900 році вона народила дитину. То був я.

      – Отже, вам…

      – Вісімдесят три, – закінчив Крендал, і Луїс зітхнув з полегшенням, бо той не додав «усього-на-всього вісімдесят три» – мовний зворот, який Крід щиро ненавидів.

      – На вигляд ви набагато молодший.

      Крендал знизав плечима.

      – Хай там як, а я завше мешкав тут. Вступив до війська у часи Великої війни, однак далі, ніж до Байонни, штат Нью-Джерсі, так і не доїхав. Гидотне місце. Уже тоді, у 1917-му, воно було гидотним. Я був радий просто повернутися додому. Оженився з Нормою, працював на залізниці… Роки пройшли, а ми все тут. Хоча я на життя і в Ладлоу надивився, скажу вам по правді.

      Вантажник зупинився біля ґанку, тримаючи пружинний матрац їхнього з Рейчел подвійного ліжка:

      – А це куди, містере Крід?

      – Нагору… Одну хвилинку, я зараз покажу.

      Він рушив до них, потім спинився й озирнувся на Крендала.

      – Ідіть, ідіть, – усміхнувся той. – А я піду гляну, як там ваше сімейство. Скажу, щоб ішли додому. Та знаєте, як важкого потягаєш, зразу в горлі пересихає. Я десь о дев’ятій сідаю в себе на ґанку і випиваю пару банок пива. Коли погода гарна, люблю чекати, коли впаде темрява. Іноді Норма приєднується до мене. Приходьте, якщо забажаєте.

      – Дякую, може, й завітаю, – відповів СКАЧАТЬ