Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Дім, – самовдоволено сказав Ґейдж у неї на колінах.

      Луїс і Рейчел витріщилися одне на одного. Очі Еллі в дзеркалі заднього огляду також розширилися від подиву.

      – Ти…

      – Він…

      – Він що…

      Вони всі заговорили одночасно, потім разом засміялися. Ґейдж не звертав на них жодної уваги: смоктав великий палець. Він уже з місяць говорив «Ма» й раз чи двічі вимовляв щось подібне до «Та» чи якесь інше звертання до Луїса.

      Але зараз, навіть якщо це була випадкова імітація, чітко прозвучало слово: «Дім».

      Луїс підхопив Ґейджа з колін дружини й обійняв його.

      Так вони приїхали в Ладлоу.

      2

      У пам’яті Луїса Кріда ця мить завжди була оповита якимись чарами. Може, тому, що вона і справді була чарівною, та найпевніше через те, що решта вечора видалася абсолютно божевільною. Наступні три години жодним спокоєм чи дивами навіть і не пахло.

      Ключі від будинку Луїс дбайливо зберігав – він був дуже охайною і методичною людиною, цей Луїс Крід! – у маленькому конверті з манільського паперу,[4] підписаному «Будинок у Ладлоу – ключі отримано 29 червня». Він поклав їх у бардачок свого «Форда Ферлейна». Чоловік був абсолютно певен щодо цього. Однак зараз їх там не було.

      Доки він гарячково шукав, усе більше дратуючись, Рейчел взяла Ґейджа на руки і слідом за Ейлін рушила до дерева посеред поля. Луїс уже втретє перевіряв під сидінням, коли його дочка пронизливо скрикнула і розплакалася.

      – Луїсе! – гукнула Рейчел. – Вона порізалася!

      Ейлін гепнулася з гойдалки (підвішеної на дереві покришки) і вдарилася коліном об камінь. «Поріз дрібний, проте репетує так, наче їй хтось ногу відрізав», – трохи нечуло подумав Луїс. Він зиркнув на дім через дорогу, де горіло світло у вітальні.

      – Годі-бо, Еллі, – промовив він. – Досить. Інакше ті люди подумають, що тут когось вбивають.

      – Але ж болииить!

      Луїс опанував себе й мовчки пішов до машини. Ключі так і не знайшлися, зате аптечка точно була в бардачку. Він витягнув її та повернувся до дочки. Угледівши аптечку, Ейлін заверещала ще гучніше.

      – Ні! Тільки не ці пекучі штуки! Не хочу, воно пече! Татку, ні!

      – Ейлін, це всього-на-всього «Меркурохром»,[5] він зовсім не пече…

      – Будь великою дівчинкою, – сказала Рейчел. – Це ж лише…

      – Ні-ні-ні-ні-ні!

      – Ану припини, бо ще й дупа пектиме! – гаркнув Луїс.

      – Вона стомилася, Лу, – спокійно пояснила Рейчел.

      – Так, я розумію. Потримай її за ногу.

      Рейчел опустила Ґейджа і зафіксувала ногу Еллі. Луїс змащував її «Меркурохромом» попри все гучніший істеричний вереск дівчинки.

      – Хтось вийшов на ґанок того будинку навпроти, – зазначила Рейчел і знову підхопила на руки Ґейджа, який поповз був кудись по траві.

      – Чудово, – пробурчав Луїс.

      – Лу, СКАЧАТЬ