Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що втомлений і розгублений мозок Луїса відмовлявся перекладати почуте: «Тре’ в’тягти жало і всипнути харч’вої соди».

      Він обернувся і побачив чоловіка років сімдесяти – міцного і здорового стариганя. Синя бавовняна сорочка під комбінезоном виставляла напоказ рясно вкриту зморшками шию. У нього було спалене сонцем обличчя і цигарка без фільтра в роті. Коли Луїс на нього глянув, старий розчавив недопалок між пальцями й обережно викинув. Засунув руки в кишені і криво осміхнувся. Луїсу одразу сподобалася ця посмішка – а він не належав до тих, чию симпатію легко завоювати.

      – Тіко не кажіть, що то є не моє діло, док, – додав старий. Саме так Луїс зустрів Джадсона Крендала – чоловіка, який мав би бути його батьком.

      3

      Він спостерігав за їхнім приїздом з того боку вулиці й підійшов глянути, чи не треба їм допомогти, коли вони вскочили у, як він це називав, «халепку».

      Поки Луїс тримав на руках дитину, Крендал став поруч, оглянув ґулю на шиї Ґейджа і простягнув уперед важку, скрючену руку. Рейчел розтулила рота для протесту – його рука здавалася жахливо незграбною і майже такою ж великою, як Ґейджева голова, – але перш ніж вона встигла вимовити хоч слово, пальці старого ворухнулися. Той блискавичний упевнений порух був вправним, як маневри шулера, що тасує мічені карти, чи фокусника, що витрушує з дітей монетки. Жало опинилося в нього на долоні.

      – Здоровецьке падло, ‘ге ж? Городським не тре’, але для села піде!

      Луїс зайшовся реготом. У відповідь Крендал криво посміхнувся:

      – А глибоко ж воно влізло, п’авда?

      – Що він каже, мамо? – спитала Еллі, і тоді вже Рейчел загиготіла. Звісно, це було страшенно неввічливо, але чомусь усе було добре. Крендал дістав пачку «Честерфілдських королів», засунув одного з них у кут зморшкуватого рота. Він лагідно кивав, слухаючи їхній сміх: навіть Ґейдж, попри нарив від бджолиного укусу, здавлено хихотів. Старий запалив сірник, черкнувши ним об ніготь великого пальця.[6] «А дід парочку трюків знає», – подумав Луїс. Невигадливих, але доволі вдалих. Пересміявшись, він простягнув праву руку: лівою він підтримував Ґейджеву дупу, Ґейджеву, безсумнівно, мокру дупу.

      – Радий знайомству, містере…

      – Джад Крендал, – відрекомендувався старий і потис руку Луїса. – Ви – новий лікар, так?

      – Так! Мене звуть Луїс Крід. Це моя дружина Рейчел, моя донька Еллі, а хлопчик із бджолиним жалом у шиї – Ґейдж.

      – Радий познайомитися з усіма вами.

      – Я не хотів сміятися… тобто ми всі не хотіли сміятися… просто ми… ми трохи втомилися.

      Усвідомлення цього факту викликало новий напад сміху. Луїс почувався втомленим до краю.

      Крендал кивнув:

      – Звісно, так і є, – у нього вийшло щось на кшталт: «Жвіш-н-о тако є». А потім старий блиснув очима в бік Рейчел. – Чом бо вам зі своїми пуцвіріньками не зайти до мене, міш-шіш Крід? Візьмем’ дрібку соди і трохи втишимо болячку. Зі старою моєю попошталакаєте. Ходить вона кудись не часто. Останніми роками артрит СКАЧАТЬ