Стократ. Марина Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ риба закінчилася. Залишився один тільки обгорілий хвіст.

      – Дякую, – Ріпка згадав про пристойність.

      – На здоров’я, – хлопець потягнувся.

      Було вже поночі. Вози на дорозі з’являлися дедалі рідше, люди при багаттях укладалися спати. Тріснуло вугілля у вогні, посипалися в небо іскри.

      – Учора я бачив бійку зірок на небі, – сказав хлопець.

      Ріпка обережно гмикнув.

      – Ти мені не віриш? – не образився, а радше здивувався хлопець. – Ти сам ніколи не бачив?

      – Ні, – зізнався Ріпка. І, помовчавши хвилину, додав: – Хоч казки такі чув. Мовляв, зірки розбиваються на небі й падають.

      – Саме так, – хлопець дивився на Ріпку через багаття, очі в нього дивно блищали. – Думаю, якщо людей розпитати – багато розкажуть…

      Порив вітру налетів з боку села. Спалахнув згаслий було вогонь, феєрверком злетіли іскри. Ріпка боязко подивився на небо: хмари були чорні-чорнісінькі.

      Знову налетів вітер. Подорожні, що приготувалися до ночівлі, квапливо розгортали нашмаровані запони чи шукали сховку під деревами на узліссі. Спати не вийде, сумно подумав Ріпка; а продав би здобич, ночував би тепер у трактирі, солодко спав би під шелест дощу…

      – Я піду, – сказав хлопець.

      – Куди?!

      – Вперед. Просто себе.

      – І… а хто ти такий? – раптом поцікавився Ріпка.

      Хлопець знову знизав плечима:

      – Людина. Прозвали мене – Злий…

      – Не схожий на злого, – визнав Ріпка.

      – Це ти в притулку мене не бачив… Ну та нехай, прощавай. І поглядай на небо – зірки б’ються, це я тобі точно кажу!

      Він закинув за спину свій згорток. Там точно меч, подумав Ріпка. Це ж треба, хлопчисько, отак ходить і не боїться…

      – Агов!

      Ріпка озирнувся.

      Пройда власною персоною щирив щербаті зуби. Одне око в нього спухло й прикрилося бузковою повікою, зате друге дивилося весело.

      – Стоїть пеньок, на пеньку мішок, – заговорив скоромовкою, посміхаючись і дивлячись кудись убік, – зелений, бордовий, на все готовий…

      – Де ж тебе носило?!

      – Так я вже годину сиджу й чекаю, поки ти тут зі шмаркачем… Приніс?

* * *

      Через півгодини вшкварив дощ. Ріпка зустрів його з порожнім легким мішком, з полегкістю на серці й приємною вагою в гаманці.

      Ну от, усе стало добре. А було так погано. А тепер – чудово. Залишилося тільки прибитися куди-небудь на ніч, до теплого вогню й м’якої перини, обсохнути, виспатися та й податися далі, нікого більше не боячись.

      Коневі передалась його весела впевненість, і він досить бадьоро рушив по дорозі, хоч вона й стрімко розкисала. Ще через півгодини крізь запах мокрого лісу пробилося димне повітря житла, попереду з’явився ліхтар, почеплений на воротях, і прямо коло воріт придорожнього трактиру Ріпка побачив хлопця зі згортком за плечима.

      Хлопець проминав трактир, СКАЧАТЬ