Стократ. Марина Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ після паузи відповів його співрозмовник. – Зрештою, Мерехтлива – чудовий полігон. Робота з Мережею дає перші плоди. Можливо, її вдасться стабілізувати, і тоді…

      Чоловік коло екрана похитав головою:

      – Її ніколи не вдасться стабілізувати! Цей світ приречений… Я даю вам карт-бланш – зробіть усе можливе, щоб якнайскоріше витягти звідти мого сина. Заради його нещасної матері.

* * *

      До вечора стало ясно, що Пройди не буде, іти в трактир нема чого, а сухарів у сумці лишилося на один зуб. Вигони за містом належали різним громадам і були обнесені огорожами. На самісінькому узліссі Ріпка знайшов нічий клаптик – земля тут чорніла випалинами старих багать, трава була витоптана й вискубана. Тут ночували ті, хто був або дуже бідний, або напрочуд скупий.

      Завжди боязкий перед людьми, Ріпка влаштувався при самому шляху, коло старої смердючої випалини, але не став навіть розпалювати багаття. Погода до вечора псувалася, хмари зібралися, а вітер подужчав.

      Він вийняв баклагу з водою й останнього сухаря. Повз нього по шляху тяглися вози й хури – роз’їжджалися з ярмарку мешканці сусідніх сіл, квапилися потрапити додому до півночі. Ішли пішки втомлені злодії; Ріпка підтяг мішка ближче, затис у ногах. Злодії хоч і втомлені, а поглядом оцінювали його не раз і не двічі.

      Продати б комусь усе гуртом. Але небезпечно. Якщо покупця піймають з товаром і почнуть доскіпуватись, а покупець опише Ріпку, як він є – дорога загориться під ногами, будь-який патруль придивиться й схопить. Он же стратили місяць тому розкрадача гробниць…

      Ріпці стало себе шкода. Він за дві секунди догриз сухаря й зрозумів, що вмирає з голоду. Запах сирої риби, що долинув казна-звідки, змусив його здригнутися.

      – Дядьку, у тебе тут можна розпалити багаття?

      Ріпка озирнувся – занадто різко й нервово для мирного селянина на привалі. За два кроки стояв підліток, високий і худий, безбородий і блідий. Найперше Ріпчин погляд упав на рибу – здоровенну рибину, нанизану за зябра на тонку гілку. Хлопець тримав її трошки на відльоті – щоб не забруднити лускою штани.

      Потім Ріпчин погляд перемістився на хлопцеве лице. Дивне лице. Одночасно дитяче й доросле, з неприємно-твердим і водночас мрійливим поглядом. Ріпка ніколи раніше не бачив таких облич у хлопців.

      Не чекаючи відповіді, підліток підійшов до випалини при дорозі й швидко, звично, спритно навіть, як на досвідченого мандрівника, приготував, розклав і роздмухав маленьке багаття. Трісочки для розпалювання, дрібний хмиз і навіть поліна були в нього заготовлені заздалегідь.

      Риба лежала на дбайливо підстеленому лопухові.

      – Хлопче, це ж браконьєрство, – ризикнув сказати Ріпка. – Якщо ти її вловив у громадській річці без ліцензії…

      – Вловив чи купив на ярмарку, – хлопець байдуже знизав плечима. – Купувати без ліцензії можна?

      Ріпка відзначив про себе, що хлопець анітрохи не боїться людей. Ні громада, ні влада, ні вартові не здаються йому проблемою СКАЧАТЬ