Стократ. Марина Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ здавалося, тицяв пальцем Ріпці прямо в око, хоч між ними було кількадесят кроків. Ріпка завмер.

      Воїн, що їхав посередині, повернув голову. Його очі за скельцями окулярів здавалися дуже старими.

      – Що таке?

      – Та от, кажу йому, щоб забрав коня… А він мені межи очі плює!

      Ріпка задихнувся од такої брехні.

      – Плювати на мене хотів, – поправився носій, – задом одвертається… А це тимчасова прив’язь! Тут люди ходять!

      Чоловік в окулярах подивився прямо на Ріпку. Той відчув, як у животі змерзається в грудку з’їдена каша.

      – Забери коня, – сказав вершник не підвищуючи голосу.

      І, не удостоївши більше ані поглядом, продовжив свій шлях.

* * *

      Половину ночі й майже цілий день Злий спав, і вві сні його рука тримала меч. Тепер зап’ястя й лікоть боліли, як після тривалих вправ.

      Йому снився літаючий будинок, і люди в будинку, і свічка на столі. У величезному дзеркалі відбивалися зірки, й тут-таки, в дзеркалі, світилася величезна куля, затягнута хмарами, висячи в чорній порожнечі. Уві сні Злий без подиву дивився на цю кулю й бачив на ній землю й воду, річки й гори, так, ніби карту світу нап’яли на величезну ріпу без хвостика. Наблизивши лице до дзеркала, Злий поглядом ніби притяг до себе зображення й побачив Гульчин ліс, величезний чорний простір, озеро – темну монетку, струмок, галявину, а на краю галявини себе – й прокинувся.

      Сонце давно проминуло зеніт. У лісі було світло й сухо. Злий кілька хвилин вдивлявся в листя над головою, але не побачив ні букв, ні особливого сенсу.

      Розминаючи ноги, він вийшов на середину галявини. Подивився вгору. Ця проста дія багато років здавалася йому немислимою: в притулку він почав боятися відкритого неба. Він рідко виходив з-під даху, а опинившись надворі, натягував на очі крислатого капелюха так низько, що бачив тільки клаптик землі під ногами. Він був незграбний у цьому капелюсі й вигляд мав кумедний, однак ніхто не сміявся, бо Злий був скорий на розправу. І якщо якесь маля говорило раптом, забувшись, у його присутності: «Дивіться, скільки зірочок на небі!» – навколо миттю виникав порожній простір: згадування про зірки та хмари могло відгукнутися в сутінковій душі Злого негайною жагою насильства.

      Тепер він бачив сни про зірки. Ба більше – він стояв без шапки й дивився, задерши голову. Небо здавалося каламутним, підсліпуватим, і вітер приносив слабкий запах диму. Надивившись досхочу й принюхавшись, Злий повернувся до місця нічлігу.

      Клинок був завдовжки як рука Злого, якщо міряти від самого плеча. І ще руків’я; Злий розглядав його багато разів, довгі години вивчав карбований візерунок, намагаючись прочитати всі ці завитки та складні знаки, але поки що успіху не досяг. Не всяке послання вкладено в слова; розуміють без слів птахи й звірі, та й зірки теж живуть у злагоді – мовчки… Чи тому й не живуть у злагоді?

      Злий усміхнувся. Вийшов на середину галявини, підняв меча, дивлячись перед собою, уявляючи супротивника. Хто він буде? Розбійник у шкіряному панцирі, душогуб у чорному плащі, примара, СКАЧАТЬ