Страшенно голосно і неймовірно близько. Джонатан Сафран Фоер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не спилювали їх, гризучи дерева, то зуби стали б такими довгими, що вростали б їм в морди, і це б їх просто вбивало. Так і з моїм мозком.

      Якось вночі, після цілого гуголплексу винаходів, я зайшов до татової комірчини. Колись ми з ним тут займалися греко-римською боротьбою, розповідали дотепні жарти, а одного разу навіть прикріпили до стелі маятник, а на підлозі виклали коло з доміно, щоб довести, що Земля обертається. Після татової смерті я ні разу сюди не заходив. Мама із Роном були у вітальні – слухали занадто гучно музику і грали у настільні ігри. Вона не сумувала за татом. Якусь мить я просто тримав дверну клямку, а потім нарешті переступив поріг комірчини.

      Хоча в домовині тата й не було, у комірчині він був усюди. І навіть через рік тут досі пахло так, ніби він щойно поголився. Я пробігся руками по всіх його білих футболках. Я торкнувся його дорогучого годинника, якого він ніколи не носив, і запасних шнурівок до його кросівок, у яких він уже ніколи не побіжить до Резервуару. Я перевірив кишені всіх його піджаків (знайшов чек за проїзд на таксі, обгортку від «Міні-Крекла»[12] і візитку якогось постачальника діамантів). Я взув його хатні капці. Я подивився на своє відображення у його металевий ріжок для взуття. У середньому, людині потрібно лише сім хвилин, щоб заснути, проте я не міг заснути годинами, і тягар на моєму серці ставав хоч трохи легшим серед татових речей. Мені хотілось бути серед його речей, торкатися того, чого торкався він, вирівнювати вішачки, хоча я знав, що більше це не мало ніякого значення.

      Його смокінг висів на стільці, де тато зазвичай сидів, коли взувався, про що я подумав «Дивно». Чому він не висів поруч із іншими костюмами? Хіба він повернувся із якоїсь помпезної вечірки за день до своєї смерті? Але чому він тоді не повісив його назад до шафи? А може, він планував здати його у хімчистку? Проте я не пам’ятаю ніяких помпезних вечірок. Я добре пам’ятаю, що він вкладав мене спати, і те, як ми слухали по радіо трансляцію грецькою мовою, і те, як він розповідав мені історію про Шостий округ Нью-Йорка. Якби я не помітив більше нічого дивного, я б не надав такого значення смокінгу. Але раптом я почав помічати й інші дивні речі.

      На найвищій полиці стояла красива синя ваза. Що вона там робила? Звісно, я не міг до неї дістати, тому підсунув собі стілець, на якому досі висів татів смокінг, а потім повернувся до своєї кімнати, щоб узяти збірку творів Шекспіра, яку мені купила бабуся, коли дізналася, що я гратиму Йорика. Я приніс їх до комірчини, усі чотири томи трагедій, поки у мене не вийшов досить високий стос. Я став на цю конструкцію, і якусь мить усе було добре. Але коли я торкнувся вази кінчиками пальців, трагедії захиталися, та ще й смокінг мене відволікав, і через секунду все опинилося на підлозі – і я, і ваза, яка вмить розбилася.

      – Це не я! – вигукнув я, проте ніхто навіть не почув цього гуркоту, бо мама з Роном слухали занадто гучну музику і сміялися. Я знову замкнувся на всі свої внутрішні замки, і не тому, що мені було боляче, не тому, що я щось розбив, а через те, що СКАЧАТЬ