Тіні в раю. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й зронив кілька імен, тому вони, на щастя, не зробили того, чого я остерігався: не відправили мене далі, у вищі інстанції. Вони боялися, що за це непорозуміння отримають на горіхи. І були майже вдячні, коли я пообіцяв про все забути, – тому з полегкістю мене відпустили. Я ж утік дуже далеко, аж до Лісабона. Важливо зрозуміти, коли далі ризикувати вже не варто. Це відчуття схоже на перший легкий напад стенокардії, Angina pectoris латинською. Спершу в тебе виникає легеньке поколювання, неприємні відчуття, але це – щось інше, до цього треба прислухатися. Наступний напад може бути смертельний.

      Ми сиділи в напівтемряві його магазину.

      – Це ваша крамниця?

      – Ні. Я тут працюю. З мене вийшов хороший продавець.

      – Вірю на слово.

      За вікном пливла ніч великого міста, з освітленими вулицями і потоками людей. Здавалося, невидима шибка захищає нас не тільки від шуму – виникало відчуття, що ми сидимо в печері.

      – Поночі навіть цигарки не смакують, – сказав Кан. – Хіба не було б чудово, якби у темряві людина не відчувала і болю?

      – Навпаки, тоді біль дужчає, бо боїшся більше. От тільки кого?

      – Себе. Власних вигадок. Але боятися треба не себе, а інших.

      – Це теж вигадка.

      – Ні, – спокійно сказав Кан. – У це вірили до 1918 року. З 1933 року знають, що це не так. Культура – тонкий шар, його може змити навіть дощ. Цього нас навчив народ поетів і мислителів. Народ той вважався високоцивілізованим. Перевершив Аттилу і Чингісхана. Аж раптом його люди з радісними вигуками на вустах перетворилися на варварів.

      – Можна ввімкнути світло? – запитав я.

      – Звісно.

      Линули потоки немилосердного електричного світла, мружачись, ми глянули один на одного.

      – Дивовижно, де тільки можуть опинитися люди, – сказав Кан, витягуючи маленького гребінця, щоб розчесати волосся по обидва боки проділу. – Але найголовніше, що кожен урешті-решт десь опиняється і може все почати спочатку. Головне – не чекати. Решта… – він повів рукою, – чекають. Чого? Що заради них час повернеться назад? Бідолахи! А ви що робите? Вже знайшли щось?

      – Допомагаю сортувати речі в антикварній крамничці.

      – Де? На Другій авеню?

      – На Третій.

      – Не має значення. Це безперспективно. Спробуйте почати власну справу. Навіть якщо ви просто продаватимете каміння. Чи шпильки для волосся. Я теж працюю у вільний час. Але тільки на себе.

      – Хочете стати американцем?

      – Я хотів стати австрійцем, потім чехом. Але, на жаль, німці захопили обидві ці країни. Далі я хотів стати французом – із тим же успіхом. Тепер мені цікаво, чи доберуться німці ще й до Америки.

      – А мені цікаво, через який кордон мене змусять виїхати через десять днів.

      Кан похитав головою.

      – Поки що невідомо. Бетті роздобуде для вас рекомендації СКАЧАТЬ