Тіні в раю. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ утилізують труп: золоті коронки, колишній одяг, цінні речі, гроші, що він їх брав із собою, волосся. Відраховують лише вартість спалення трупа – дві марки. Загалом близько тисячі шестисот двадцяти марок чистого прибутку. Ще треба вирахувати гроші за нічого не вартих жінок і дітей; отруєння газом і кремація коштують приблизно шість марок. Те ж стосується літніх людей, хворих і таке інше. Отже, якщо заокруглити, все одно залишається щонайменше тисяча двісті марок.

      Обличчя Льові стало біле мов крейда.

      – Це правда?

      – Так підрахували. Офіційні німецькі установи. Але ці суми ще можуть трохи коливатися. Людей убити – не проблема. Хоч як це дивно, найважче позбуватися мертвих. Потрібен час, щоб труп згорів. Закопати десятки тисяч тіл теж нелегко, якщо робити це ретельно. Крематоріїв надто мало. І вночі вони теж не завжди можуть добре працювати. Через ворожі літаки. Бідним фашистам важко доводиться. Вони ж просто хотіли миру, більш нічого.

      – Що?

      – Саме так. Якби увесь світ робив так, як хотів Гітлер, то ніякої війни б не було.

      – Дотепник, – пробурчав Льові. – Дотепник чортів. Шановний, тут не варто дотепами сипати!

      Він схилив руду голову.

      – І як це все можливо? Ви щось розумієте?

      – Ні. Але наказ сам по собі майже завжди безкровний. Саме з цього все й починається. Хто сидить за письмовим столом, той сокири до рук не бере. – Я майже співчутливо глянув на цього приземкуватого чолов’ягу. – Але завжди є люди, котрі виконують накази, особливо в Німеччині.

      – Навіть криваві накази?

      – Насамперед криваві, оскільки наказ звільняє від відповідальності. Тоді й можна по-справжньому дати волю своїй люті.

      Він провів рукою по голові:

      – Ви це все пережили?

      – Так, – відповів я. – Хотілося, щоб це було не так.

      – Але зараз ми стоїмо тут, у магазині на Третій авеню, у мирній післяобідній атмосфері. Як ви це все сприймаєте?

      – Не як війну.

      – Я не про це. Я про те, що коли таке стається, а люди спостерігають за всім і поводяться так, ніби нічого не сталося.

      – Люди так не роблять. Іде війна. Принаймні, для мене – дивна і несправжня. Справжня війна відбувається лише у власній країні. Все решта – несправжнє.

      – Але вбивають людей.

      – Людська фантазія так далеко не заходить. Вона рахує тільки до одного. Тобто тільки тих, хто поруч.

      Задзеленчав дзвоник на вхідних дверях. Жінка у червоній сукні хотіла купити срібний перський келих:

      – А чи можна використовувати його і як попільничку?

      Я скористався з нагоди і прослизнув до підвалу, що тягнувся навіть і під проїжджою частиною вулиці. Ненавидів такі розмови. Вони здавалися мені наївними і позбавленими сенсу. Це були розмови людей, які не зазнали війни і які думали, що, трохи похвилювавшись, вони вже чимсь допомогли. Це були розмови людей, які СКАЧАТЬ