Люби ближнього твого. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – У тебе там скрипка?

      Чоловік якусь хвилину дивився на дівчинку, ніби не розуміючи. Потім кивнув.

      – Ану покажи, – попросила дівчинка.

      – Навіщо?

      – Я хочу подивитись.

      Скрипаль повагався, потім відкрив футляр, вийняв скрипку, загорнену в фіолетовий шовк, і обережно розгорнув.

      Дівчинка довго не зводила зі скрипки очей. Тоді підняла ручку й торкнулася пальчиком до струн.

      – А чого ти не граєш?

      Скрипаль не відповів.

      – Заграй що-небудь! – не вгавала дівчинка.

      – Міріам! – тихо, стримуючи голос, покликала з другого кінця залу жінка, що тримала на руках немовля. – Міріам, іди сюди!

      Дівчинка не послухалась. Вона все дивилася на скрипаля.

      – Ти не вмієш?

      – Та вмію…

      – Так чого ж ти не заграєш?

      Скрипаль збентежено глянув довкола. Його велика, вправна рука стиснула гриф інструмента. Дехто поблизу вже з цікавістю дивився на нього, і він не знав, куди подіти очі від ніяковості.

      – Тут же не можна грати, – сказав він нарешті.

      – А чому? – здивувалася дівчинка. – Заграй! Тут так нудно…

      – Міріам! – знову покликала мати.

      – Дитина правду каже, – озвався старий зі шрамом, який сидів біля скрипаля. – Заграйте. Може, це трохи розважить усіх нас. Та й хто б це тут мав забороняти!

      Скрипаль ще трохи повагався. Потім узяв із футляра смичок, підкрутив його і приклав скрипку до плеча. Полинув перший чистий звук.

      Керн відчув неначе якийсь дотик. Мовби чиясь рука щось владно відсунула в ньому. Єство його не хотіло коритись, але опиратися він не міг. По тілу пробігли мурашки. Та зразу ж це змінилося відчуттям блаженного тепла.

      Двері канцелярії відчинилися, секретар вийшов у зал, не причинивши їх. У канцелярії вже горіло світло й низенька згорблена постать секретаря виразно чорніла на тлі ясного прямокутника дверей. Спершу він наче хотів щось сказати, але потім схилив голову набік і заслухався. Повільно, беззвучно, мов від тиску невидимої руки, двері самі зачинилися за його спиною.

      Зникло все, лишилася тільки скрипка. Вона сповнила своїм голосом важке, мертве повітря зали й неначе змінила все, зібравши, зливши німу самотність усіх цих жалюгідних створінь, які нітились у сутінках попід стінами, в одну велику спільну тугу та скаргу.

      Керн обхопив коліна руками, похилив голову й віддався повені звуків. Йому здавалося, ніби та повінь підняла його й несе кудись, несе в якусь рідну й водночас моторошно чужу стихію. Маленька чорнява дівчинка тихо, непорушно сиділа на підлозі біля скрипаля й дивилась на нього.

      Скрипка змовкла. Керн трохи вмів грати на фортепіано й досить знався на музиці, щоб зрозуміти: цей чоловік грає надзвичайно гарно.

      – Шуман? – спитав старий зі СКАЧАТЬ