Люби ближнього твого. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Так.

      – Із Німеччини?

      – Так. Сьогодні…

      – Документи які-небудь є?

      – Нема.

      Урядовець кивнув. Потім клацнув ножиком, сховавши лезо, й відкрив викрутку. Керн розглядів, що в перламутрову колодочку вправлена ще й манікюрна пилочка. Урядовець заходився обережно полірувати нею ніготь великого пальця.

      Керн чекав. Йому здавалося, наче в цілому світі немає нічого важливішого за ніготь цього стомленого чоловіка, що сидить перед ним. Він аж віддих затамував, щоб не заважати, не розсердити його, і тільки нервово стискав за спиною сплетені руки.

      Нарешті ніготь відполіровано. Урядовець задоволено оглянув його, підвів очі на Керна й сказав:

      – Десять днів. Вам дозволяється пробути в нас десять днів. Потім ви мусите виїхати.

      Напруження зразу спало. Керну здалося, що він зараз упаде. Але він тільки глибоко вдихнув повітря й опанував себе. Керн уже навчився не пускати щастя з рук.

      – Я вам був би дуже вдячний, якби ви дали мені два тижні, – сказав він.

      – Не можу. А навіщо це вам?

      – Мені мають прислати документи. А для цього я повинен мати постійну адресу. Потім я поїду в Австрію.

      Керн побоювався, що в останню мить зіпсував усе, але відступати було вже пізно. Він брехав швидко й упевнено. Він волів би радніше сказати правду, але знав, що мусить брехати. Урядовець же, навпаки, знав, що мусить повірити цій брехні, бо перевірити її не було змоги, і таким чином обидва майже вірили, що це правда.

      Урядовець клацнув викруткою й сказав:

      – Ну, гаразд. Як виняток, два тижні. Але більше не продовжимо.

      І, взявши бланк, почав писати. Керн дивився на нього, мов на архангела. Він до останньої хвилини боявся: ану ж урядовець загляне в картотеку й виявить, що він уже двічі був у Празі! Тому він назвав інше ім’я й дату народження. Так у разі чого можна сказати, що то був його брат.

      Але урядовець був надто стомлений, щоб іще копатись у картотеці. Він посунув до Керна заповнений бланк.

      – Візьміть! Там іще хто є?

      – По-моєму, нема. Допіру не було нікого.

      – Добре.

      Урядовець витяг носовик і заходився старанно протирати перламутрову колодочку свого ножика. Він, мабуть, і не чув, як Керн подякував йому, а потім вийшов з кабінету так поквапно, наче в нього могли ще відібрати той папірець.

      Тільки надворі він зупинився й глянув навколо. «Господи Боже! – не тямлячи себе від радості, думав він. – Господи Боже мій! Не заарештували! Тепер цілих два тижні не треба боятися, два довгих тижні, чотирнадцять днів і чотирнадцять ночей – цілу вічність! Боже, благослови цього чоловіка з перламутровим ножиком! Хай він знайде собі ще один – із висувним годинником і золотими ножичками!»

      Поруч нього, біля входу, стояв поліцай. Керн намацав у кишені посвідку, потім рішуче ступив до нього й спитав:

      – Котра година, вахмістре?

      У нього й у самого був СКАЧАТЬ