Сяйво. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      – Авжеж, правильно! А оскільки ми друзі, то я тобі Дік.

      Прямуючи вслід за Хеллораном до дальнього кутка, Джек з Венді обмінювалися здивованими поглядами, обоє намагалися пригадати, чи той називав їм своє ім’я.

      – А отут я поклав дещо особливе, – сказав Хеллоран. – Сподіваюся, друзяки, вам сподобається…

      – Ох, справді, не обов’язково було, – розчулено вигукнула Венді. Там лежала обплетена широкою пурпуровою стрічкою, з зав’язаним згори бантиком, двадцятифунтова індичка.

      – Ви мусите приготувати собі індичку на День Подяки, – поважно промовив Хеллоран. – Здається, тут є й каплун до Різдвяної вечері. Поза всяким сумнівом, ви на нього натрапите. А тепер ходімо вже звідси, поки ми всі не підхопили собі пі-невмонії. Правильно, доку?

      – Правильно!

      Чудеса продовжилися і в холодній коморі. Десь із сотня ящиків сухого молока (Хеллоран без жартів порадив їй купувати для малого свіже молоко в Сайдвіндері, допоки зберігатиметься така можливість), п’ять дванадцятифунтових мішків цукру, галоновий слоїк чорної меляси, крупи, у скляних слоїках рис, макарони, спагеті; ряди бляшанок з фруктами й фруктовими салатами; близько бушеля свіжих яблук, які всю комору пропахтили ароматом осені; сушені родзинки, сливи й абрикоси («Оправляйся регулярно, якщо хочеш буть щасливим», – проголосив Хеллоран і вибухнув розкотистим реготом до стелі комори, де на залізному ланцюгу повис єдиний старомодний світильник у формі кулі); глибокий рундук, повний картоплі; і менші запаси помідорів, цибулі, ріпи, гарбузів і капусти.

      – Слово честі… – мовила Венді, коли вони звідти вийшли. Після тридцятидоларового тижневого бюджету на бакалію, побачена нею кількість усіх тих свіжих харчів так її приголомшила, що вона не була в змозі доказати, чого саме стосується те її слово.

      – Я вже троха запізнююся, – сказав, поглянувши собі на годинника, Хеллоран, – тому пропоную вам самим пройтися по шафах і холодильниках, коли ви вже влаштуєтеся. Там сири, консервоване молоко, солодке згущене молоко, дріжджі, харчова сода, повний мішок отих-там пиріжків «Застільні теревені»[76], кілька кетягів бананів, яким, проте, далеко ще до дозрівання…

      – Стоп, – вигукнула вона, здіймаючи руку і сміючись. – Мені всього цього ніколи не запам’ятати. І я обіцяю залишити тут усе в чистоті.

      – Це все, чого мені треба. – Він обернувся до Джека. – А містер Уллман просвітив вас щодо пацюків на його горищі?

      Джек вишкірився:

      – Він казав, що, ймовірно, декілька їх є на мансардному поверсі, а містер Ватсон сказав, що, ймовірно, вони є й у підвалі. Там, унизу, не менше двох тонн паперів, але я не помітив жодного поточеного, як то вони їх гризуть, будуючи собі гнізда.

      – Цей Ватсон, – з лукавою прикрістю похитав головою Хеллоран. – Ну хіба він не найбільший лихослов, Джеку, з усіх, з якими вам будь-коли доводилося стикатися?

      – Він ще той персонаж, – погодився Джек. Його батько СКАЧАТЬ