Сяйво. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Уллману, ось кому. Такою ідеєю його осяяло минулої осені. Я йому все ввічливо розклав, я сказав: «Містере Уллман, а якщо, коли всі ми з’їдемося сюди наступного травня і я приготую на честь відкриття традиційну вечерю, – а це, як зазвичай, буде лосось у вельми делікатному соусі, – і всім стане зле, і лікар приїде і скаже вам: «Уллмане, що це ви тут накоїли? У вас вісімдесят найбагатших в Америці громадян постраждали внаслідок отруєння щурячою отрутою!»»

      Джек, закинувши назад голову, зайшовся реготом.

      – І що відповів Уллман?

      Хеллоран поворушив язиком собі за щокою, немов намацуючи там крихту їжі.

      – Він відповів: «То трахайтеся з пастками, Хеллоране».

      Тепер розреготалися вже всі разом, навіть Денні, хоча й не був цілком певен, у чому саме сіль цього жарту, окрім того, що той якимсь чином торкався містера Уллмана, котрий, як виявилося, не конче геть усе знає.

      Усі четверо пройшли до обідньої зали, зараз порожньої й тихої, з її казковим видом на захід, на притрушені снігом вершини. Кожна біла лляна скатертина була покрита полотнищем цупкого прозорого пластику. Килим, зараз згорнутий на міжсезоння, стояв у кутку, немов караульний на варті.

      На протилежному боці зали був подвійний комплект дверей типу «кажанячі крила», а над ними напис золоченим старомодним курсивом: Салон-бар «Колорадо».

      Перехопивши його погляд, Хеллоран сказав:

      – Якщо ви людина питуща, сподіваюся, ви собі привезли якийсь запас. Звідси все вибрано дочиста. Прощальна вечірка службовців учора, розумієте. Від покоївок до носіїв, усі тут сьогодні тиняються з головним болем, включно зі мною.

      – Я не п’ю, – повідомив коротко Джек. Вони повернулися до вестибюля.

      За ті півгодини, що вони провели в кухні, там сильно порідшало. Довге центральне приміщення набувало тихого, пустинного вигляду, який, як гадав Джек, доволі скоро стане звичним для них. Порожніми стояли крісла з високими спинками. Поїхали вже черниці, які були сиділи біля каміна, та й саме вогнище вщухло до шару затишно тліючого приску. Венді визирнула на стоянку і побачила, що, окрім заледве якоїсь дюжини, зникли всі машини.

      Вона вловила себе на тому, що їй хочеться, аби вони забралися у свій «фольксваген» і поїхали назад до Боулдера… чи бодай кудись звідси.

      Джек роздивлявся по вестибюлі, шукаючи Уллмана, але того там не було.

      Підійшла юна покоївка із заколотим на потилиці ясно-попелястим волоссям:

      – Твій багаж уже на ґанку, Діку.

      – Дякую, Селлі, – цьомнув він її в лоба. – Гарної тобі зими. Чув, ти виходиш заміж.

      Коли вона пішла, зухвало вихляючи задком, він обернувся до Торренсів:

      – Я мушу вже поспішати, якщо збираюся встигнути на свій літак. Хочу побажати вам усього найкращого. Вірю, що так і буде.

      – Дякую, – відповів Джек. – Ви були дуже добрі.

      – Я добре доглядатиму вашу кухню, – знову пообіцяла Венді. – Насолоджуйтеся Флоридою.

СКАЧАТЬ