Сяйво. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й тепер нічого не зрозумів, але все було гаразд. Вони любили одне одного. Денні подумав, що цей готель нагадує його мамі якийсь інший,

      (якийсь «бік-мен»)

      де вона була щасливою. Денні хотів би, аби і йому це місце подобалося так само, як їй, хоча він не переставав собі знову і знову нагадувати, що ті події, які йому показував Тоні, не завжди справджувалися. Він буде обережним. Він пильнуватиме оте щось, що зветься АРАК. Але нічого не казатиме, якщо не буде конче змушений. Бо вони зараз щасливі, вони сміються і нема жодних поганих думок.

      – Погляньте-но сюди, який краєвид, – показав Джек.

      – Ох, як тут мальовничо! Дивися, Денні!

      Але Денні вид не здався аж таким мальовничим. Він не любив висоти; від неї в нього паморочилося в голові. Поза широким ґанком, що тягнувся вздовж усього готелю, гарно доглянута галявина (правобіч неї містився коротесенько підстрижений тренувальний майданчик з лункою для гольфу) спускалася в бік довгого прямокутного плавального басейну. На одному його кінці стирчала маленька тринога з оголошенням ЗАЧИНЕНО; він умів сам прочитати такі написи, як «зачинено», «стоп», «вихід», «піца» та ще кілька інших.

      Від басейну кудись далі вилася між молодими сосонками, ялинками й осиками посипана гравієм стежина. Там стояв маленький щит з написом, якого він не знав: ROQUE. А під ним стрілка.

      – Татку, що означає оте слово R-O-Q-U-E?

      – Це назва гри, – відповів тато. – Вона трохи схожа на крокет, тільки в неї грають на такому гравійному корті, наче великий більярдний стіл з бортами замість трави. Дуже древня гра, Денні. Інколи тут проводять турніри.

      – А в неї треба грати крокетним молотком?

      – Доволі схожим, – погодився Джек. – Лише держак коротший і головка двобічна. З одного боку тверда гума, а інший бік дерев’яний.

      (Виходь, ти, малий засранцю!)

      – Правильно назва цієї гри вимовляється роук, – продовжував тато. – Я навчу тебе в неї грати, якщо захочеш.

      – Можливо, – якось відчужено промовив Денні тихим, безбарвним голосом, що змусило батьків обмінятися над його головою здивованими поглядами. – Хоча вона може мені й не сподобатися.

      – Ну, доку, ти не змушений грати у те, що тобі не подобається. Правда ж?

      – Звичайно.

      – А оті звірі тобі подобаються? – спитала Венді. – Це називається топіарій[67].

      Поза стежкою, що вела до роуку, виднілися живоплоти, вистрижені у формах різних тварин. Денні з його гострим зором упізнав кролика, собаку, коня, корову і трійко більших фігур, що були схожі на пустотливих левів.

      – Ті звірі й наштовхнули дядька Ела на думку, що мені підійде ця робота, – повідав Джек сину. – Він знав, що, ще навчаючись в коледжі, я заразом працював на одну ландшафтну компанію. Це такий бізнес, що доглядає людям їхні моріжки, кущі, живоплоти. Я регулярно впорядковував топіарій одній леді.

      Венді захихотіла, прикриваючи собі рота рукою. Дивлячись на неї, Джек повторив:

      – Так, СКАЧАТЬ