Бібліотека душ. Ренсом Ріггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      За двадцять футів од нас відчинилися двері ліфта. Ми вскочили в кабіну на льоту й відштовхнулися долонями від задньої стіни, і Едисон теж забіг, спотикаючись. Я саме вчасно озирнувся, щоб у проріз дверей, які зачинялися, помітити дві речі: як з юрби вискакує витвір і щодуху мчить до нас і як з даху останнього вагона поїзда, що саме віддалявся в тунель, зіскакує порожняк. Він приліпився язиками до стелі станції й погойдувався там на лампі, схожий на павука. Чорні палахкотливі очі невідривно дивилися у мої.

      А тоді двері ліфта зачинилися, і ми плавно поїхали нагору, і хтось спитав: «Друзяко, де пожежа?»

      У задньому кутку ліфта стояв немолодий уже мужчина в маскарадному костюмі й глузливо посміхався. Сорочка в нього була подерта, на обличчі – штрихи фальшивих порізів, а до однієї руки було прикручено в стилі Капітана Гака закривавлену бензопилку.

      Уздрівши таке, Емма позадкувала.

      – Ти хто?

      Це запитання його трохи образило.

      – Та ну, ви що.

      – Хочеш насправді дізнатися, де пожежа? Тоді не відповідай. – І вона вже хотіла підняти руки, але я її зупинив.

      – Він ніхто, – сказав я.

      – А я думав, що цього року таке очевидне вибрав, – пробурмотів чоловік. Вигнувши брову, він припідняв бензопилку. – Звуть Еш. Ну… «Армія темряви»[2]?

      – Не чула ні про те, ні про те, – відрубала Емма. – Хто твоя імбрина?

      – Моя що?..

      – Він просто в костюмі персонажа, – намагався пояснити я, але вона не слухала.

      – Утім, байдуже, хто ти такий, – вирішила вона. – Нам потрібна армія, а злидарям вибирати не доводиться. Де решта твоїх воїнів?

      Чоловік підкотив очі.

      – Ой не можу. Слухайте, ви такі кумедні. Усі там, де проходить збіговисько. Це ж очевидно.

      – На ньому маскарадний костюм, – прошепотів я Еммі. А тоді пояснив чоловіку: – Вона не дуже любить кіно.

      – Костюм? – Еммині брови зійшлися на переніссі. – Але ж він дорослий.

      – І що з того? – Чоловік обвів нас поглядом з ніг до голів. – А ви ким убралися? Ходячими дурцями? Лігою видатних гівняшок?

      – Дивними дітьми, – відповів Едисон, якому еґо не дозволяло більше мовчати. – А я сьомий син сьомого сина в довгому й уславленому собачому роду…

      Та договорити Едисон не встиг – чоловік знепритомнів, стукнувшись головою об підлогу з глухим звуком «бам», і я мимоволі здригнувся.

      – Коли ти вже перестанеш, – докірливо мовила Емма. І, всупереч своїм словам, широко всміхнулася.

      – Так йому й треба, – відповів Едисон. – Який грубіян. Швиденько, забери в нього гаманець.

      – Оце вже ні! – застеріг я. – Ми не злодії!

      Едисон тільки пирхнув зневажливо.

      – І чого це він так вирядився? – спитала Емма.

      Ліфт теленькнув, і двері почали роз’їжджатися.

СКАЧАТЬ