Бібліотека душ. Ренсом Ріггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ із дев’ятнадцятого століття, а ти собака, який носить окуляри. Нас неодмінно помітять.

      – Поки виробники не почнуть випускати контактні лінзи для собак, я мушу задовольнятися окулярами, – пробурчав Едисон.

      – І де той порожняк, коли він так потрібен? – недбалим тоном промовила Емма.

      – Поїзд переїхав, якщо нам пощастило, – сказав я. – І що ти мала на увазі?

      – Тільки те, що раніше він ставав нам у пригоді.

      – А ще раніше мало не прикінчив нас. Двічі! Ні, тричі! Не знаю, як я його контролював, але то була наполовину випадковість. А що буде тієї ж миті, коли в мене не вийде нічого йому наказати? Ми трупи, от що.

      Емма відповіла не одразу. Кілька секунд вона уважно вивчала мене поглядом, а потім узяла за руку, вкриту кіркою бруду, і ніжно її поцілувала – один раз, потім другий.

      – А це за що? – здивувався я.

      – Ти справді не здогадуєшся?

      – Про що?

      – Який ти безмежно чудесний і дивовижний.

      Едисон застогнав.

      – Ти володієш приголомшливим талантом, – прошепотіла Емма. – Усе, що тобі треба, – трохи попрактикуватися.

      – Можливо. Але коли в чомусь практикуєшся, то робиш помилки, а помилки в такому ділі будуть коштувати життя людям.

      Емма стиснула мою руку.

      – Нові навички найкраще відпрацьовувати, коли на тебе щось трохи тисне.

      Я спробував усміхнутися, але вичавити з себе усмішку не зміг. Від думки про всю шкоду, яку я міг заподіяти, занадто сильно боліло серце. Це моє вміння було схоже на заряджений пістолет, з якого я не вмів стріляти. Чорт забирай, я навіть не знав, де в нього дуло, щоб відвести від себе. Краще його відкласти вбік, перш ніж він вибухне у мене в руках.

      На протилежному боці вагона ми почули якийсь шум, і тієї ж миті, як підвели погляди, двері відчинилися. Вони не були заблоковані ланцюгом, тож до нашого вагона ввалилася парочка затягнутих у шкіру підлітків. Хлопець і дівчина либилися й передавали одне одному запалену цигарку.

      – Нам по шиї надають, – і дівчина поцілувала його в шию.

      Хлопець відкинув піжонське пасмо волосся, що лізло в очі – «Не парся, мала, я весь час так роблю», – а тоді побачив нас і застиг нерухомо. Його брови двома параболами полізли на лоба. Двері, через які увійшла парочка, з глухим стуком зачинилися за їхніми спинами.

      – Привіт, – недбалим тоном сказав я, так, неначе ми не сиділи на підлозі поряд із помираючим чоловіком, усі заляпані кров’ю. – Що чути?

      Тільки не зірвися. Не викажи нас.

      Хлопець наморщив лоба.

      – А ви?..

      – Це костюми, – відповів я. – Зі штучною кров’ю трохи переборщили.

      – А, – сказав хлопець, явно мені не повіривши.

      Дівчисько витріщилося на складаного.

      – А він?..

      – П’яний, – пояснила Емма. – Нажлуктився так, що на ногах не тримається. Тому й розляпав усю штучну кров на підлогу. СКАЧАТЬ